Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу. У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це пов'язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу. Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує допустимі норми. Скалічена земля, скалічені люди... Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці. Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води. А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з'явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із горе-господарями стояли байдужі люди, які просто гали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало. Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина — це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.
Недавно я прочитал книгу. Она называется "Приключения Тома Сойера", её автор Марк Твен. Эту повесть Твен напечатал в 1876 году. Когда она вышла в свет, ее успех превзошел все ожидания. Но и в наше время повесть остается быть актуальной. Уже более ста лет ее охотно читают. Надо отметить, что прообразом главного героя стал сам писатель. "Приключения Тома Сойера" - одна из самых веселых книг. В неи описываются многие смешные истории школьной жизни Тома. Например, когда подшутили над лысым учителем, незаметно сняв с него парик. Также в книге происходят и нешуточные испытания, такие как история с Индейцем Джо, как Том и Бекки потерялись в пещере. Самым главным открытием для меня стала настоящая дружба Тома и Гека. Интересно то, что двое мальчишек проявляют настоящие мужские чувства по отношению друг к другу. Том и Гек настоящие авантюристы. Они попадают в самые нелепые ситуации благодаря своему неудержимому любопытству. В повести присутствует и романтика, это отношения Тома и Бекки, он ухаживает за ней по всем правилам, хотя незнание анатомии подводит его, и цветок, который бросила ему девочка, он прижимает не к сердцу, а куда-то гораздо ниже (может, к желудку). Мне книга понравилась тем, что герои Марка Твена ценят все то, что им освободиться от взрослых правил, которые им навязывают, и жить привольно, как природа.
Самым главным открытием для меня стала настоящая дружба Тома и Гека. Интересно то, что двое мальчишек проявляют настоящие мужские чувства по отношению друг к другу. Том и Гек настоящие авантюристы. Они попадают в самые нелепые ситуации благодаря своему неудержимому любопытству.
В повести присутствует и романтика, это отношения Тома и Бекки, он ухаживает за ней по всем правилам, хотя незнание анатомии подводит его, и цветок, который бросила ему девочка, он прижимает не к сердцу, а куда-то гораздо ниже (может, к желудку).
Мне книга понравилась тем, что герои Марка Твена ценят все то, что им освободиться от взрослых правил, которые им навязывают, и жить привольно, как природа.