Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:
вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);
переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні! (Ю. Фучик);
крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Не називаю її раєм (Т. Шевченко); Неначе цвяшок в серце вбитий (Т. Шевченко); Борітеся — поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);
Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.
Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:
вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);
переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні! (Ю. Фучик);
крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Не називаю її раєм (Т. Шевченко); Неначе цвяшок в серце вбитий (Т. Шевченко); Борітеся — поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);
Мова – найбільший скарб будь-якого народу. Тисячоліттями, віками, роками плекала її земля предків, передавала з покоління в покоління, вкладаючи дедалі більше народну душу і водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що занепад мови – це зникнення нації. Якщо ж мова стає необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає нація і держава. В день шанування пам’яті Нестора-Літописця ми святкуємо День української мови і писемності. І щорічно, відзначаючи це свято, гуртуємось задля відродження духовності, зміцнення державності, формування громадянського світогляду.