Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
1. Вважається, що коли у людини немає друзів, вона починає поводитися агресивно. Свідки стверджують, що саме це й призвело Володимира до злочину. Можливо, так воно і було, але є, мені здається, ще якась причина, яка спричинила це лихо. - Роздум. Текст написаний від першої особи, в ньому багато вставних слів, висловлена і власна думка автора.
2. І ось що він мені розповів. Начебто сто років тому у цьому будинку жив привид. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?.. Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові "подарунок", власноручно з’являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно. - Опис. Йдеться про персонаж, особливості якого описані в тексті.
3. У давніх слов’ян Новий рік пов’язувався із землеробним календарем. З Х століття вже християнська Русь святкувала його 1 березня, розпочинаючи сільськогосподарчі роботи, а через п’ять століть Новий рік перенесли на 1 вересня, знаменуючи кінець збору врожаю. І лише з 1700 року за наказом Петра Першого християнське літосчислення ведеться з 1січня. - Розповідь. Йдеться про подію, розповідається про все, що з нею пов"язано.
1. Вже в усі вікна цвів синіший за небо бузок. 2. Повиті млою гори сплять. 3. Місяць тихо озирає стомлену сном землю. 4. Присмоктаний мулом човен лежав на березі. 5. Уздовж сполосканих блакиттю озер лежить вся дощами зрита дорога.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
1. Вважається, що коли у людини немає друзів, вона починає поводитися агресивно. Свідки стверджують, що саме це й призвело Володимира до злочину. Можливо, так воно і було, але є, мені здається, ще якась причина, яка спричинила це лихо. - Роздум. Текст написаний від першої особи, в ньому багато вставних слів, висловлена і власна думка автора.
2. І ось що він мені розповів. Начебто сто років тому у цьому будинку жив привид. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?.. Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові "подарунок", власноручно з’являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно. - Опис. Йдеться про персонаж, особливості якого описані в тексті.
3. У давніх слов’ян Новий рік пов’язувався із землеробним календарем. З Х століття вже християнська Русь святкувала його 1 березня, розпочинаючи сільськогосподарчі роботи, а через п’ять століть Новий рік перенесли на 1 вересня, знаменуючи кінець збору врожаю. І лише з 1700 року за наказом Петра Першого християнське літосчислення ведеться з 1січня. - Розповідь. Йдеться про подію, розповідається про все, що з нею пов"язано.
6. Вести - ведення (щоденника), нести - віднесений, сідати - сідало, лізти - залізти, летіти - політ, пекти - печиво, гонити - перегони, ломити - зламати, забирати - забраний, бродити - брід;
Козак - козацький, кріпак - кріпаччина, пісок - пісчаний, вінницький - вінничанин, батьківський - батьківщина, сонце - сонячний, торік - торішній, муха - мушиний, чоловік - чоловічий, перевага - переважно, вік - вічний, брязкати - брязкіт, ловити - лови, губити - розгубитися, возити - возик.
1. Вже в усі вікна цвів синіший за небо бузок. 2. Повиті млою гори сплять. 3. Місяць тихо озирає стомлену сном землю. 4. Присмоктаний мулом човен лежав на березі. 5. Уздовж сполосканих блакиттю озер лежить вся дощами зрита дорога.