Ситуація. уявіть, що вам треба розказати на ніч маленькій дитині добру,
цікаву історію. складіть усно невелику розповідь (3-5 речень), використавши що-
найменше два з поданих іменників.
звірятко
голосочок
вітерець
доріженька
будиночок
хмаринка
слонятко
коточок
Найбільше у світі я люблю малювати. Кожен раз коли пензлик чи олівці потрапляють до мене у руки, я опиняюсь у світі дивовижної фантазії. Яскраві барви одразу ж прикрашають сіру рутинність і серце наповнює тепле хвилювання - чи вдасться передати на папері свої думки. Я вважаю свій інтерес дуже корисним, тому що саме картини допомагають людям розвиватися духовно. Кожен раз коли у моїй голові зароджується сюжет нової картини, я намагаюся передати всі порухи моєї душі у плавних лініях або ж нестриманих мазках. Я сподіваюсь, що у майбутньому я стану відомим художником і мої картини будуть дарувати натхнення іншимⒶ.
Природа… Шовковиста травиця манить побродити босими ногами. Ніжне і ласкаве сонечко так і кличе нас засмагнути. Джерельна прозора вода тихоплинної річки приваблює своєю прохолодою. Як же радісно і приємно відчуваєш себе на лоні природи. Не знайти слів, щоб висловити своє захоплення красою рідного краю, не збагнути мудрості матінки-землі, яка наділяє нас не тільки матеріальними, а й духовними дарами. Вона ділиться з нами своїми таємницями, загадками, облагороджує душу.
Скількох митців слова, пензля, музики надихнула природа на створення шедеврів! Скільком подарувала в віру у власні сили, розум, талант, повернула до роботи і життя, врятувала від розчарування. Ліричний герой новели М. Коцюбинського «Intermezzo», втомлений постійним «мушу», «треба», зневіряється в собі, тікає від життєвих проблем, людей на лоно природи. Ось він сідає на полі, заплющує очі і слухає жайворонків: «Вони сіють пісню на дрібне сито і засівають поля». Тут усього багато: неба, сонця, веселої зелені. Краса і гармонія поля відроджують у душі героя потребу в спілкуванні з людиною, прагнення зарадити її горю, тому він і повертається знову до людей.
Природа-чарівниця створила мавок і лісовиків, щезників і перелесників, польових русалок, чугайстрів… Малому Івану Палійчуку з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» вчувається дивна мелодія: то щезник грає на флоярі. Світ для нього, «як казка, повна чудес». Підрісши, він і сам намагається передати ті мелодії, які звучать у природі на флоярі. Його кохана Марічка співала. Що б вона не бачила в природі, що б не чула — все потім виливалося в легку й просту пісню. Природа з її дивами дала своїм дітям хист розуміння навколишньої краси.
Будь-якої пори року, в негоду і сонячний день ми не перестаємо милуватися красою Землі. Й коли з-під снігу пробиваються гарні первоцвіти, ніжно-зелена трава, розпускаються бруньки на деревах. Чудове літо дарує нам теплі сонячні дні. А як приємно йти по осінньому парку, коли під ногами шелестить жовто-багряний килим. І хто не любить кинути оком на засніжені поля, ліси, будинки.
Різні пори року, а ще різноманітніша природа нашого краю. З часів існування людства вона дарує нам безцінні дарунки: ми отримуємо таку необхідну для існування їжу, чисте повітря, навіть ліки. Люди користуються цими дарами і навіть забувають дякувати природі за те, що мають. І вже вважають себе її господарем. Природа любить своїх дітей, як мати, і прощає багато чого. Та іноді не витримує такого неподобства і тоді насилає повені, засухи, землетруси і цунамі. Але це тільки наслідки бездумного втручання людства в природні володіння матері-землі. «Зрубали люди старого дуба», використовують живе дерево на тин — і лісовик відвертається від них: мре худоба, хату обсідають злидні. Так описала втручання в природу Леся Українка в драмі-феєрії «Лісова пісня».
Споконвіку вважалося за обов’язок кожного: посадити дерево, виростити сина, збудувати дім. Тож кожному з нас треба посадити дерево, доглянути клумбу, прибрати за собою місце відпочинку, подбати про красу і природу — тоді тільки ми зможемо називатися Людьми і дітьми матінки-природи.