Синтаксичний розбір речення . снігами припорошені вітрами заколисані смереки над карпатами мов на блакиті писані​

Визначити і підкреслити граматичну основу речення (підмет (головний член речення, який вказує на особу, предмет, явище і відповідає на питання називного відмінка хто?, що?, у реченні підкреслюється однією лінією), і присудок (головний член речення, який вказує на дію, на те, що підмет робить, який він є, що з ним робиться і відповідає на питання що робити?, що зробити?, що буде робити?, в реченні підкреслюється двома лініями).

Підкреслити другорядні члени речення

— додаток (другорядний член речення, який вказує на особу, предмет, явище і відповідає на питання непрямих відмінків, тобто усіх, крім називного( родовий відмінок (кого?, чого?), давальний

відмінок (кому чому)

, знахідний відмінок (кого?, що?),

орудний відмінок (ким?, чим?),

місцевий відмінок (на(у) кому, чому?),

в реченні підкреслюється пунктиром);

— означення ( другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета, або приналежність комусь, відповідає на питання який?, яка?, яке?, чий, чия, чиє?, в реченні підкреслюється хвилястою лінією);

— обставина (другорядний член речення, який вказує на мету, причину б дії, на міру вияву ознаки, на час і місце, відповідає на питання як?, яким наскільки?, в якій мірі?, коли?, куди?, звідки?, в реченні підкреслюється рискою з крапкою).

Тип речення за метою висловлювання

— розповідне (йдеться про події, які відбуваються, відбулися, або будуть відбуватися);

— питальне (містить запитання);

— спонукальне ( речення, яке спонукає до дії, у якому виражається заклик, прохання, побажання).

Речення за інтонацією окличне (висловлюється з підвищеною інтонацією) чи неокличне.

За будовою речення поділяються на прості і складні.

Просте речення має в своєму складі одну граматичну основу.

Приклад:

Вчення в щасті украшає, а в нещасті утішає.

Наука для людини —як сонце для життя (Нар.тв.).

У складному реченні є дві і більше граматичних основ

Приклад:

Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить (Нар. тв.).

Односкладне (має або підмет, або присудок) чи двоскладне (має і підмет, і присудок).

Поширене (містить другорядні члени речення) чи непоширене (не має другорядних членів речення у своєму складі).

Повне (є усі члени речення) чи неповне (якийсь член речення пропущено, але його легко можна відновити зі змісту.

Объяснение:

:-D

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.