ШЕВЧЕНКО-ХУДОЖНИК У вересні 1846 року Тарас Шевченко за
завданням археографічної комісії виїхав до
Подільської та Волинської губерній. Йому
було доручено відвідати Почаївську лавру та
змалювати її зовнішній вигляд, інтер'єр со-
бору і краєвид, який відкривається з лавр-
ської тераси на околиці.
Шевченко із захопленням змалював свя-
тиню, виконав не три, а чотири акварелі. На
одному з малюнків зображено осяяний сон-
цем архітектурний комплекс Почаївської
лаври з Успенським собором у центрі. До
лаври в'їздили дорогою, що веде нагору.
При в'їзді ліворуч знаходиться двоповер-
ховий будинок архієрея*, праворуч
одно-
поверховий готель, у якому
Т. Шевченко. Почаївська
проживав
Шевченко, з готельного балкона відкрива-
лавра з півдня
сться чудовий краєвид на околиці й креме-
нецькі гори. Напрочуд вдало художник передав гру яскравих осінніх
кольорів і світлотіньових контрастів: блакитно-сіре хмарне небо, прозоре повітря, жовтаво-зеленувате листя дерев, сліпучо - білі споруди Успенського собору. Усе це характеризує Шевченка як великого колориста, зрілого майстра архітектурного пейзажу.
Треба найти головне речення за планом і в реченні найти головне слово
Скажу відверто, мені довподоби Новий рік, що спокушає своїми мандаринками, подарунками, малюванням морозних візерунків. Цьогоріч не радію сильно, що пов'язано з відсутністю снігу. Надворі досить холодно, так що я палю у грубці. Як не крути, а свято наближається. Я чекатиму його, хоч би довго довелося чекати.
У Києві дітлахи ліплять снігову бабу, мов ніколи раніше цього не робили. Так вони чекали на сніг. Я святкуватиму вдома у сімейному колі, про що повідомила друзів заздалегідь.
На Новий рік є можливість перепочити від навчання, яке вже трохи набридло. Проте я не розслабляюся, бо необхідно опрацювати навчальний матеріал наступного семестру. Відсвяткую так, щоб була користь і радість.
Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".