Казку про Снігове містечко пропоную скласти так: Одного чарівного зимового ранку маленький хлопчик Іванко разом з татусем пішов до лісу по ялинку до Різдва. Але несподівано почалась хурделиця і вони заблукали. Довго-довго йшли тато з сином лісом. Аж ось вони несподівано побачили чарівний замок з льоду. Вони одразу зрозуміли, що це замок Снігової королеви. Серце Іванка стиснулось від страху. Але батько його заспокоїв. Виявилось, що цей замок належав Святому Миколаю. Він радо зустрів своїх відвідувачів, зігрів та розповів про Снігове містечко. А потім Святий Миколай попросив своїх помічників провести гостей додому. Так Іванко за татусем у супроводі Вернидуба та Скорохода швидко дібралися своєї хати. Ця чарівна історія сталась як раз під Новий рік. Вдома їх чекала матуся та смачна вечеря.
Я виростав в безводному краю, Де була морем дощова калюжа, Не бачив довго я й малої річки, Та чув я змалку слово чарівне: Дніпро…
Я слухав жадібно ті повісті бувальців: Один плоти колись Дніпром сплавляв, Той плив Дніпром, а той в ньому купався, Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, – І всі захоплено йому хвалу складали… Дніпро…
На досвітках читали вголос “Кобзаря”, Співали часом там – “Реве та стогне…”, І знов Дніпро ставав переді мною, У снах я марив хвилями й човнами, На них пливли кудись з піснями козаки… Дніпро…
І ось прийшла якась чудна хвороба: Я раптом перестав і їсти й пити, Усе дививсь в той бік, де був Дніпро, І твердив все: “Я хочу до Дніпра!” Дніпро…
Одного чарівного зимового ранку маленький хлопчик Іванко разом з татусем пішов до лісу по ялинку до Різдва. Але несподівано почалась хурделиця і вони заблукали. Довго-довго йшли тато з сином лісом. Аж ось вони несподівано побачили чарівний замок з льоду. Вони одразу зрозуміли, що це замок Снігової королеви. Серце Іванка стиснулось від страху. Але батько його заспокоїв. Виявилось, що цей замок належав Святому Миколаю. Він радо зустрів своїх відвідувачів, зігрів та розповів про Снігове містечко. А потім Святий Миколай попросив своїх помічників провести гостей додому. Так Іванко за татусем у супроводі Вернидуба та Скорохода швидко дібралися своєї хати. Ця чарівна історія сталась як раз під Новий рік. Вдома їх чекала матуся та смачна вечеря.
Я виростав в безводному краю,
Де була морем дощова калюжа,
Не бачив довго я й малої річки,
Та чув я змалку слово чарівне:
Дніпро…
Я слухав жадібно ті повісті бувальців:
Один плоти колись Дніпром сплавляв,
Той плив Дніпром, а той в ньому купався,
Той рибу там ловив, той жив біля Дніпра, –
І всі захоплено йому хвалу складали…
Дніпро…
На досвітках читали вголос “Кобзаря”,
Співали часом там – “Реве та стогне…”,
І знов Дніпро ставав переді мною,
У снах я марив хвилями й човнами,
На них пливли кудись з піснями козаки…
Дніпро…
І ось прийшла якась чудна хвороба:
Я раптом перестав і їсти й пити,
Усе дививсь в той бік, де був Дніпро,
І твердив все: “Я хочу до Дніпра!”
Дніпро…