Дружба - особисті безкорисливі взаємини між людьми, засновані на спільності інтересів і захоплень, взаємній повазі, взаєморозумінні та взаємодо передбачає особисту симпатію, прихильність [1] і зачіпає найбільш інтимні, душевні сторони людського життя; одне з кращих моральних почуттів людини.
Дружба, як явище, вироблена в процесі багатовікового соціального взаємодії людей. Людей, пов'язаних між собою дружбою, називають друзями. Дружба вивчається в соціології, соціальної психології, антропології та філософії. Були запропоновані різні академічні теорії дружби, зокрема теорія соціального обміну, теорія справедливості, діалектика відносин і теорія прихильності.
Україно, Україно! Серце моє,ненько! Як згадаю твою долю,заплаче серденько! Заросли шляхи тернами на тую країну, мабуть, я її навіки, навіки покинув. Мабуть,мені не вернутись ніколи додому. Любітеся, брати мої, Украйну любіте. Може мені на чужині лежать легше буде, як іноді в Україні згадувати будуть! О, милий Боже України, не дай пропасти на чужині, в неволі вольним козакам! Уже, либонь, після Покрови вертався з Дону я. Я не нездужаю,нівроку, та щось такеє бачить око.В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.Не проклену ж тебе, доле, а буду ховатись за валами. Та нищечком буду віршувати. І ти, моя єдиная, встаєш із-за моря, з-за туману слухняная, рожевая зоре!
Дружба, як явище, вироблена в процесі багатовікового соціального взаємодії людей. Людей, пов'язаних між собою дружбою, називають друзями. Дружба вивчається в соціології, соціальної психології, антропології та філософії. Були запропоновані різні академічні теорії дружби, зокрема теорія соціального обміну, теорія справедливості, діалектика відносин і теорія прихильності.
Україно, Україно! Серце моє,ненько! Як згадаю твою долю,заплаче серденько! Заросли шляхи тернами на тую країну, мабуть, я її навіки, навіки покинув. Мабуть,мені не вернутись ніколи додому. Любітеся, брати мої, Украйну любіте. Може мені на чужині лежать легше буде, як іноді в Україні згадувати будуть! О, милий Боже України, не дай пропасти на чужині, в неволі вольним козакам! Уже, либонь, після Покрови вертався з Дону я. Я не нездужаю,нівроку, та щось такеє бачить око.В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.Не проклену ж тебе, доле, а буду ховатись за валами. Та нищечком буду віршувати. І ти, моя єдиная, встаєш із-за моря, з-за туману слухняная, рожевая зоре!