Що потрібно для того, аби школа стала для дітей не місцем муки, а домом радості? Чого нинішній системі шкільної освіти бракує?
Психологи переконливо довели, що різні слова, образи, факти, числа, поняття запам'ятовуються дуже добре й міцно шляхом використання асоціативного мислення, тобто пов'язуванням, наприклад, числа з якоюсь відомою, очевидною для людини датою, словосполучення — з певними яскравими пам'ятними образами. За до підключення асоціативного мислення матеріал будь-якої складності запам'ятовується краще, тому треба було б увести до шкільної програми окремий предмет, який навчав би дітей простих ів запам'ятовування інформації, зокрема й цього, який полегшив би їхню адаптацію у світі людського знання. Упроваджувати такі предмети варто вже в початковій школі, оскільки молодий мозок навчати легше.
Щє один перспективний шлях зацікавлення школярів навчанням — перетворення уроку на гру. Я не маю на увазі, що треба перетворити, наприклад, урок алгебри на гру в піжмурки, ні. Просто всі навчальні дії (навіть у старших класах) можна розгорнути в ігрові формі. Написати, наприклад, усі формули, теореми, визначення у вигляді казок і легенд, побудувати урок за сценарієм якоїсь вистави, розгорнути його у формі якогось детективу... Переконаний, що навіть поважним, серйозним одинадцятикласникам такий підхід імпонуватиме. Так само можна побудувати викладання інших предметів.
Предмети, де треба запам'ятовувати багато текстового матеріалу (наприклад історія або біографії письменників, учених, митців), можна також дещо змінити. Підручники можна написати в художній формі. Тільки тоді їх буде цікаво читати, пропонований у них матеріал краще засвоїться, бо саме художність, яскравість форми сприятиме тому, що дитина зможе осягнути складний матеріал, збагнути складність людських доль і характерів.
Ширшими мають стати і можливості школяра щодо вибору домашнього завдання з огляду на ту оцінку, яку розраховує одержати він сам, а не планує йому поставити вчитель. Традиційно завдання дається всім однакове, що не враховує різних психофізіологічних особливостей, відмінностей у здібностях школярів.
Багато ще чого можна було б запропонувати для вдосконалення системи шкільної освіти. Чи будуть враховані побажання мої й моїх однолітків у формуванні профілю сучасної школи? (З журналу).
для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.