Ще речення з тими самими словами

-Федько? Невже це ти!-сказала вкрай здивована Марія Василівна

-Марія Василівна?-сказав не менш здивований Федько

-Так. Це я. Як давно я тебе не бачила.Розкажи, що у вас тут новенького? А то після звільнення ні слуху ні духу про рідну школу

-Та, що у нас нічого такого нового нема. Ніхто досі не може зрозуміти причину вашого звільнення?

-Стара я вже Федько стара.Куди мені тут працювати? У вас же стільки нових і молодих педагогів

-Та перестаньте, Маріє василівне, таке казати ні один новий педагог і вашого мезинця не коштує

-Дякую Федько!Розкажи як ти навчаєшся?

-Навчаюсь я не дуже добре

-Чому?

-Важко дуже багато новиз предметів плюс нові вчителі.

-А у мене навчався добре!

-Так це у вас, ви мені все добре пояснювали

-Нічого, як захочеш так і медалістом станеш зрозумів? Вчитися мені нумо! Ти хлопець розумний та здібний

-Дякую, Маріє Василівне, обіцяю, що буду старатися

-Добре!Ой заговорилися ми мені пора

-Шкода дуже. Ви про нас не забувайте, Маріє Василівне, заходьте частіше

-Добре постараюсь.Бувай, Федько!

-До побачення, Маріє Василівне!

Осенний лес у края гор,
Внизу виднеется селенье,
А я стою и вниз смотрю,
Туда, где жизнь в цветенье.

Там были радости судьбы,
Там в вихре танца я кружилась,
Там все следы моей борьбы,
Там жизнь, как в сказке проносилась.

Лишь поднялась я на вершину гор,
И снова голова моя вскружилась,
Я вижу только красоты своей укор,
Хотя я с истиною жизни подружилась.

Мои посеребренные виски
И глаз уже потухшие разливы,
И губ увядший красный цвет,
Все мне напоминает о любви красивой.

Как будто осень на порог пришла,
И краски жизни вдруг раскрыла
Взяла и унесла меня в пьянящие леса,
Чтобы любовью и красой я снова насладилась…