Розтавити розділові знаки:
Я відчуваю з жил моїх зриваються слова і рими. Співайте нам кедри вкриває смеркання блакитн тінистим плащем. Сонце зійде лід розстане. Говори говори моя мила твоя мова співучий струмок. Глянула аж засвітився сніг. Іволги завели таку белькітняву наче лаялися і з серця не поспішали слів вимовити одні бджоли сумно гули перескакуючи з квіточки на квітку. Усе чарує зір кругом роса і луг і води. У всякого моря свій берег є у мрії його не бува. Дзвонять зорі кришталеві відчиняю двері дневі. Над водами хиляться лози лелека пливе в висоті злегка помахуючи крильми. Хай береться сумом вечір веселіший ранок буде. По обрію неба сірими та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки з дерев стиха знімалися й задумливо падали на землю сухі листочки. Не голосні мої пісні вони лунають, мов у сні. У грудях дивне відчуття власне серце теж на крила й теж хоче відлетіти. Душа від таємниці завмирає куди мене ти доле поведеш? Настане ніч тобі насниться недремний сад в цвіту в зірках. Запалає місяць небесне світило засяють зорі земля потоне в сріблястім морі. Горлиці в кущах жалібно туркотали зозулі перелітаючи з деревини на деревину мов найнялися кувати. У затишних долинах темнисто сріблились тихі стави на них, неначе в глибокому сні зривалися птиці. Гори співають мовчить далина. За обрій кликала стежина вона у шлях переросла. Я знаю слабкість це одна з диверсій. З села приїхала моя родина цвіте барвінком усмішка моя. Людина багато в чому схожа на пташку в ранній молодості нестримно тягне її з дому.
Жив собі в державі Рідна Мова скромний службовець на ім’я Сполучник. Він щодня сумлінно об’єднував не лише окремих, однорідних жителів цієї країни, а іноді й цілі родини-речення. Але його робота видавалася декому не дуже потрібною: ну й що з того, що поєднує... Можна й окремо жити непогано. От і кепкували з нього, казали, що маленький на зріст, що незмінний... І що цікаво — жодних питань до нього ніхто не ставив.Набридли Сполучникові такі кпини. От і вирішив він утекти світ за очі — до інших, незвіданих країв.Ішов Сполучник довго чи не дуже, але стомився й сів перепочити. Оглядівся довкола — ох і гарна його країна, ох і розкішна його Рідна Українська Мова!.. Аж серце стиснулося від думки, що доведеться оселитися на чужині. Добре розумів, що він хоч і маленький, а збідніє без нього держава, стане роз’єднаною...Коли бачить, аж ген курява піднялася. А то гонець, і саме його розшукує, просить повернутися — сумно стало без нього, непривітно.Зрадів Сполучник і з радістю повернувся додому. Від образи не залишилося й сліду, бо всі товариші вітали його, за в гості. Сполучник запрацював іще краще, ніж колись, і від того Рідна Мова розквітла, стала милозвучною та співучою.