Розподіліть між собою порівно схеми та складіть за ними й запишіть складнопідрядні речення. Визначте від утворених складнопідрядних печень. Перевірте одне в одного правильність виконання... 1. [ ], (куди ... ).
2. [звідти 1, (звідки ... ).
3. (з того часу як ), [ ].
4. [там , (де ... ), 1.
5. (щойно ... ), [ ].
6. [ ], (як тільки ... ).
Ми вступаємо в життя в епоху інтенсивного розвитку не лише науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічного прогресу: забруднення повітря, високий рівень шуму та радіації, страшні людські хвороби. Про це все я дізналася з газет, журналів, книжок, телепередач. Людству загрожує загибель у найближчі часи, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи, не переосмислить життєві цінності.
Ця проблема цілком стосується і нашого міста. Дуже прикро дивитися, як вирубають дерева перед будівлями, забруднюють колись квітучі зони відпочинку в парках. На мою думку, необхідно розробити цілу програму щодо поліпшення стану екології в місті, займатися пропагандою зелених насаджень.
Нещодавно у книзі «Твоя планета Земля» я прочитала про конкурси на краще подвір'я в Голландії. Являєте, там кожного місяця визначають переможців у такій номінації! Господарям присвоюють звання почесних мешканців міста і нагороджують премією для подальшого поліпшення паркових зон. А в Харкові ще в 1988 році відбулося перше в Україні дитяче природоохоронне свято — День деревонасаджень. У центрі міста було висаджено понад 5000 дубів, ясенів і кленів. Невже ми цього не зможемо зробити?! Отак, зібравшись гуртом, прибирати вулиці міста, садити дерева та кущі, а потім усе це дбайливо зберігати!
Особисто мене ця тема настільки хвилює, що я навіть у створенні власного проекту (це було домашнім завданням з інформатики) зробила студію флористики. Мені дуже хочеться, щоб наше місто було схоже на величезний сад, а в ньому жили щасливі люди. Але це все може статися тільки тоді, коли всі цього забажають і зрозуміють, що Земля не належить нам — це ми належимо до землi
Поряд із нашим будинком парк. Ми з подругою гуляли у дворі, потім вийшли за дім і пішли вулицею до парку. За нами плентався дворовий пес Байкал. Це був досить здоровий собака. Сіро-білого кольору шерсть з темними плямами на спині й голові, пухнастим хвостом і великими міцними лапами. Морда у Байкала добра і перехожі, які вперше бачили собаку, відчували, що він їм не заподіє лиха. До парку залишалось із сотню метрів, коли Байкал виявив занепокоєння. І недаремно. На тротуар несподівано вискочила білка. Чи то допитливість виманила її з парку, чи то сплутала вона паркову алею зі звичайною міською вулицею. Щоб там не було, білка опинилася перед нами. Маленька, у руденькій шубці, з великим пухнастим хвостом, оченята-гудзики чорні, вуха насторожено стирчали. Білка сиділа поруч із деревом і дивилася на нас. Ми зупинилися, затамували подих, боялися злякати малу. Міг би налякати білку й Байкал, але він поводився напрочуд дивно. Він теж завмер на місці і, схиливши велику голову набік, ніби намагався зрозуміти, шо це за звір перед ним? На кішку не схожий, на собаку теж.
Байкал подивився на нас, немов запитував: як мені поводитися? Кинутися . незнайомки чи чекати нашої команди? Але розв’язка надійшла несподівано. На| гілку дерева, просто над білкою, сіла сорока. Вона невдоволено покрутила головою, а потім буркотливо заскрекотіла. Білка миттю стрибнула на стовбур і зникла! у кроні. Сорока знялася з гілки і полетіла, а ми пішли далі. Байкал декілька разів) винувато гавкнув, наче виправдовуючись у тому, що білка зникла.