Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі. Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним. Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі. І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась. Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте ! Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ? Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці. А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .
Сонце й Місяць низько вклонились чарівній Землі, як тільки та завітала на космічний бал.Великий і поважний Юпітер насолоджувався її вбранням здалеку і боявся наблизитись до неї і запросити на танок. Земля про це знала і том усама кружляла у танку змушуючи щоб з нею хтось затанцював.Вона ніколи не сумувала тому що знала що найкрасивіша у своїй галактиці і навіть могутня Венера і інші планети заздрять їй. Юпітер підійшовши до Землі запросив її на танок гармонійно затанцювавши вони розмовляли до кінця космічного балу
Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі.
Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним.
Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі.
І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась.
Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте !
Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ?
Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці.
А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .