Які риси характеру я хочу в собі виховати Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
До нас п`ятого травня заїхав прадід.Я його дуже любила,за те що він міг розповідати дуже цікаві розповіді,про те як він був на війні.Я завжді слухала його істроії так що аж запам`ятовувала. Ось коли,дев`яте травня з ранку я перша встала,коли ще й півник всіх не будив.Встала я для того щоб його привітати з святом.Дуже цінувала я прадіда,тому ж дев`яте травня дуже любила.Мені було цікаво послухати його історію.Він мені обіцяв ще й вчора.Я спочатку хотіла прокинути дідуся але чому сь я не захотіла будити свого діда який і так напевно хоче поспати.Тому я чекала поки він прокинеться.Коли ж він встав то я його привітала з святом і подарувала малюнок якій малювала коли ще дід спав.Йому сподобався малюнок.І я вже зрозуміла-треба слухати!Дідусь починае. -Так ось онучко я коли з своїми друзями перемогли були раді і хотіли щоб всі в Україні були раді що вони можуть жити.Але це було дуже складно.Багато фашистів,які хотіли в нас вкрасти нашу неньку-Україну.Та ми не хотіли її вітдавати.Бо вона ж наша.Мі її любимо,піклуемось.Та потім коли ми вже прийшли з війни у багатьох були глубокі рани.У когось шрами,у когось без ноги або без руки.Не було тих людей які цілісіньки прийшли.Скланді були тоді часи.Тож я поважаю це свято бо наша ненька тоді була вільна.Вільна від ворогів. -Дідусю ходіть до кухні.Вже все готово!Загукала дідуся мама. Дідусь повільно спускався.Йому було важко. Вечері дідусь вже їхав собі в село.Мені було сумно,але я багато чого зрозуміла,пізнала.Тому я ще намалювала йому малюнок де мі разом з дідусем.
Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
Ось коли,дев`яте травня з ранку я перша встала,коли ще й півник всіх не будив.Встала я для того щоб його привітати з святом.Дуже цінувала я прадіда,тому ж дев`яте травня дуже любила.Мені було цікаво послухати його історію.Він мені обіцяв ще й вчора.Я спочатку хотіла прокинути дідуся але чому сь я не захотіла будити свого діда який і так напевно хоче поспати.Тому я чекала поки він прокинеться.Коли ж він встав то я його привітала з святом і подарувала малюнок якій малювала коли ще дід спав.Йому сподобався малюнок.І я вже зрозуміла-треба слухати!Дідусь починае.
-Так ось онучко я коли з своїми друзями перемогли були раді і хотіли щоб всі в Україні були раді що вони можуть жити.Але це було дуже складно.Багато фашистів,які хотіли в нас вкрасти нашу неньку-Україну.Та ми не хотіли її вітдавати.Бо вона ж наша.Мі її любимо,піклуемось.Та потім коли ми вже прийшли з війни у багатьох були глубокі рани.У когось шрами,у когось без ноги або без руки.Не було тих людей які цілісіньки прийшли.Скланді були тоді часи.Тож я поважаю це свято бо наша ненька тоді була вільна.Вільна від ворогів.
-Дідусю ходіть до кухні.Вже все готово!Загукала дідуся мама.
Дідусь повільно спускався.Йому було важко.
Вечері дідусь вже їхав собі в село.Мені було сумно,але я багато чого зрозуміла,пізнала.Тому я ще намалювала йому малюнок де мі разом з дідусем.