За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.
У нашій школі є гурток народних промислів. Хлопчики, які навчаються там, прагнуть опанувати кращі традиції мистецтва нашого народу. Ще здавна українські вироби з дерева цінувалися у всьому світі. Особливим попитом завжди користувались скрині та скриньки, посуд, декоративні тарілки та інше. Народні майстри вміли у своїх витворах відобразити чарівну неповторність української культури. Отже, і хлопці вивчають спеціальну літературу, розглядають зображення чудових зразків різьблення по дереву. А потім вони намагаються створити щось своє, неповторне, і цим зробити хоч маленький внесок у скарбничку рідної культури. Чимало робіт юні майстри подарували малюкам із сусіднього дитячого садочка. Маленькі дітки отримують подаруночки і теж мріють швидше підрости і піти до гуртка. Корисну справу роблять юні майстри.
Вони вчаться шанувати рідну культуру і навчають малечу шанобливо до неї ставитися. Тільки за такого ставлення до народних надбань наш рідний дім, наша країна може розквітнути.
За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.
У нашій школі є гурток народних промислів. Хлопчики, які навчаються там, прагнуть опанувати кращі традиції мистецтва нашого народу. Ще здавна українські вироби з дерева цінувалися у всьому світі. Особливим попитом завжди користувались скрині та скриньки, посуд, декоративні тарілки та інше. Народні майстри вміли у своїх витворах відобразити чарівну неповторність української культури. Отже, і хлопці вивчають спеціальну літературу, розглядають зображення чудових зразків різьблення по дереву. А потім вони намагаються створити щось своє, неповторне, і цим зробити хоч маленький внесок у скарбничку рідної культури. Чимало робіт юні майстри подарували малюкам із сусіднього дитячого садочка. Маленькі дітки отримують подаруночки і теж мріють швидше підрости і піти до гуртка. Корисну справу роблять юні майстри.
Вони вчаться шанувати рідну культуру і навчають малечу шанобливо до неї ставитися. Тільки за такого ставлення до народних надбань наш рідний дім, наша країна може розквітнути.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/tvir-rozdum-pro-vchinki-lyudej-zamitka-v-gazetu/#ixzz42KtC8Cqk