Мені чомусь раніше здавалося, що усна народна творчість — це минувшина, щось таке, що давно записане, видрукуване і зберігається на полицях. Не раз доводилося слухати гуртові співи в дорослій компанії. Але співали в основному одні й ті ж пісні. Не один раз я замислювався над тим, чи розвивається народна творчість зараз, у наші дні. Спершу мені здавалося, що зараз вона (особливо пісенна) не розвивається, бо мені невідомі сучасні народні пісні, весь час я чую тільки старі, записані багато років тому. Спершу я не розумів причин, чому раніше пісні творилися, а сьогодні я не бачу цього процесу. Але які ж причини, що вони не творяться? Невже раніше люди були більш творчими, а зараз ні? Але ж так не може бути. Як же знайти причини такого мовчання? Виникла ще одна думка: а може, пісенна народна творчість набула інших форм, про які ми не здогадуємося? За всіма ознаками, що притаманні пісенній усній народній творчості, я став досліджувати, чи є якісь пісні, які підпадають під ці ознаки? І ось що з'ясувалося: ми маємо велику кількість пісень, які люди залюбки співають нарівні з традиційно народними піснями, але на відміну від народних пісень ці пісні мають авторів, їх створили поети і композитори, і кожна пісня має своє життя. Я провів невелике опитування і з'ясувалося, що найчастіше співаються пісні, створені авторами за останні 20—25 років. Часто можна почути: Мамо, мамо вічна і кохана, Ви пробачте, що був неуважний. Знаю, ви молилися за мене Дні і ночі, сива моя пене. І мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Луків. Моя бабуся і дідусь залюбки співають пісню, яку вважають народною і яка до сьогодні залишається популярною у співочих гуртах: Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті Лиш одній в цілім світі Розкажу про любов... І таких пісень, які співає не одне покоління, багато. І назви вони мають часто не такі, як давали їм автори: "Про тополю", "Про мамину вишню", "По стежині дівча ішло", "Чорнобривців насіяла мати", "Сіло сонце...", "Ой летіли дикі гуси..." І ще можна багато пісень перераховувати. Тож я дійшов такого висновку, що ці пісні за всіма ознаками є народними: їх співають, вони передаються усно (якщо й переписуються, то це не означає, що форма поширення змінила їхню популярність), мають віршовану форму, невеликі за обсягом і мають деякі варіанти. Єдине зауваження: це пісні літературного походження, що стали народними, але не завжди ті, хто співають ці пісні, напевно знають їх авторів. Ми можемо стверджувати, що пісенний жанр народної творчості живе і сьогодні. Якийсь період історичного розвитку буде кликати до життя ті ч и інші жанри народної творчості або певні теми. У часи козаччини, наприклад, були популярні маршові пісні, думи. Коли у нашій країні почалися демократичні процеси, то маршові пісні стали теж популярними і серед них такі пісні, де авторство достеменно відоме — це на слова Івана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з іншими народними піснями і самі ставали (а може, й були) народними. Серед мітингуючих мені доводилося чути: За Україну, За її волю. За честь і славу, За народ! А які жанри усної народної творчості живуть сьогодні? Пісні (в основному ліричні, але й маршові теж), казки, сучасні приказки, прислів'я і невмирущий жанр — анекдоти, який буде жити віки. Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість — скарбницю нашої мудрості, нашої історії, яку ми передамо наступним поколінням.
Я вважаю, що жити оптимістом, безперечно, легше. Позитивне мислення і позитивна енергетика заряджають оточуючих і надихають на дії, змушують не сидіти на місці, а з усмішкою на обличчі йти вперед, долаючи перешкоди. По-перше, люди - оптимісти живуть набагато довше, це й не дивно, бо сміх і радість продовжують життя. Кажучи про оптимізм, не можна не згадати вірш Лесі Українки "Contra spem spero". Лірична героїня твору незважаючи на свою тяжку хворобу знаходить сили і позитивні думки щоб продовжувати жити й творити. Ці поняття яскраво відображено у таких рядках: "Ні, я хочу крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись, / Жити хочу! Геть думи сумні!" По - друге приймати будь-які проблеми набагато легше з позитивними думками. Згадаймо постать видатного українського письменника Остапу Вишню, який незважаючи на неправдиві звинувачення у неправдивій контрреволюційній діяльності продовжував писати свої усмішки, навіть тоді, коли його було заслано. Він не втратив оптимізму у своєму житті і приймав усі звинувачення легко і гідно. Отже, оптимізм - це, мабуть, найкраща риса в людському характері, яка дає можливість жити вільно і не бути заручником власних сірих буднів.
За всіма ознаками, що притаманні пісенній усній народній творчості, я став досліджувати, чи є якісь пісні, які підпадають під ці ознаки? І ось що з'ясувалося: ми маємо велику кількість пісень, які люди залюбки співають нарівні з традиційно народними піснями, але на відміну від народних пісень ці пісні мають авторів, їх створили поети і композитори, і кожна пісня має своє життя. Я провів невелике опитування і з'ясувалося, що найчастіше співаються пісні, створені авторами за останні 20—25 років. Часто можна почути:
Мамо, мамо вічна і кохана,
Ви пробачте, що був неуважний.
Знаю, ви молилися за мене Дні і ночі, сива моя пене.
І мало хто при цьому згадує, що слова написав М. Луків. Моя бабуся і дідусь залюбки співають пісню, яку вважають народною і яка до сьогодні залишається популярною у співочих гуртах:
Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті
Лиш одній в цілім світі
Розкажу про любов...
І таких пісень, які співає не одне покоління, багато. І назви вони мають часто не такі, як давали їм автори: "Про тополю", "Про мамину вишню", "По стежині дівча ішло", "Чорнобривців насіяла мати", "Сіло сонце...", "Ой летіли дикі гуси..." І ще можна багато пісень перераховувати. Тож я дійшов такого висновку, що ці пісні за всіма ознаками є народними: їх співають, вони передаються усно (якщо й переписуються, то це не означає, що форма поширення змінила їхню популярність), мають віршовану форму, невеликі за обсягом і мають деякі варіанти. Єдине зауваження: це пісні літературного походження, що стали народними, але не завжди ті, хто співають ці пісні, напевно знають їх авторів.
Ми можемо стверджувати, що пісенний жанр народної творчості живе і сьогодні. Якийсь період історичного розвитку буде кликати до життя ті ч и інші жанри народної творчості або певні теми. У часи козаччини, наприклад, були популярні маршові пісні, думи. Коли у нашій країні почалися демократичні процеси, то маршові пісні стали теж популярними і серед них такі пісні, де авторство достеменно відоме — це на слова Івана Франка, Миколи Вороного, Олександра Олеся. Але виконувалися вони поряд з іншими народними піснями і самі ставали (а може, й були) народними. Серед мітингуючих мені доводилося чути:
За Україну,
За її волю.
За честь і славу,
За народ!
А які жанри усної народної творчості живуть сьогодні? Пісні (в основному ліричні, але й маршові теж), казки, сучасні приказки, прислів'я і невмирущий жанр — анекдоти, який буде жити віки.
Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість — скарбницю нашої мудрості, нашої історії, яку ми передамо наступним поколінням.
По-перше, люди - оптимісти живуть набагато довше, це й не дивно, бо сміх і радість продовжують життя. Кажучи про оптимізм, не можна не згадати вірш Лесі Українки "Contra spem spero". Лірична героїня твору незважаючи на свою тяжку хворобу знаходить сили і позитивні думки щоб продовжувати жити й творити. Ці поняття яскраво відображено у таких рядках: "Ні, я хочу крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись, / Жити хочу! Геть думи сумні!"
По - друге приймати будь-які проблеми набагато легше з позитивними думками. Згадаймо постать видатного українського письменника Остапу Вишню, який незважаючи на неправдиві звинувачення у неправдивій контрреволюційній діяльності продовжував писати свої усмішки, навіть тоді, коли його було заслано. Він не втратив оптимізму у своєму житті і приймав усі звинувачення легко і гідно.
Отже, оптимізм - це, мабуть, найкраща риса в людському характері, яка дає можливість жити вільно і не бути заручником власних сірих буднів.