♡♡♡♡♡♡♧♧♧♧♤♤♤♤
Різними шляхами приходять у мистецтво. Той із малих літ не розлучався з пензлем. У іншого вибухово, з якоїсь нагоди прокидається хист до малювання. А буває: людина звікує життя й не знає, який скарб міститься в її душі.
Василь Миколайович Навроцький мовби сполучив у собі всі ці спалахи творчості: малював забавки з дитинства, взявся за справжній живопис із великим запізненням, десь у тридцять п’ять років; до того ж зовсім випадково.
Після тяжкої операції він лежав горілиць на канапі, читаючи німу білину стелі. Перед очима його, ніби в чарівному екрані, пропливали дивовижної краси і загадковості візерунки: то вони тішили ще недавнього будівельника витонченістю козацького бароко, то вигравали барвами поліської веселки, то вмить заворожували зір силуетами рідних краєвидів. Навіть зникали приступи болю, коли розпалена уява переносила недужого в інший світ — ліній, кольорів і картин.
Василеві захотілося бодай на мить зупинити ці видіння, і він вхопився за олівець, щоб зафарбувати їх на папері. Спершу виникла чернетка розпису в загальних рисах, потім її було втілено в «картон» зі склеєних аркушів, а згодом, коли відступила хвороба, скоїлося диво: стеля і стіни в кімнаті засвітилися, заяскравіли, загомоніли. Де і поділася порожнеча лікарняної палати в хаті; зненацька ожили понурі кутки; святкова оздоба заповнила одноманітний р. Може, від цих оздоровчих перетворень і почалося нове життя Василя.
Перша спроба надихнула на пошуки себе. І Василь, мов зголоднілий, кинувся малювати. Не гребував нічим: інтер’єром, краєвидом із вікна, окремими предметами, кімнатними квітами.
Минали місяці, роки, доки натрапив на слід народних фарб. Перепробував десятки й сотні рецептів. Вичавлював соки з плодів. Варив листя і кору. Відкривав фарбувальні властивості різних речовин. Але зупинився на давно засвоєних в селі рослинних барвниках.
Сполучивши їх із вапном, Василь, по суті, винайшов не тільки свою неповторну палітру, а й свій своєрідний стиль письма. Колір мовби сам по собі промениться, висвічує такими золотисто-сріблястими тонами, що їх може створити сама тільки природа.
У художника немає ні краєвидів, ні натюрмортів, ні портретів. Вони в нього якісь узагальнені, трохи вигадані, але життєво правдиві й достовірні. У них передані особисті почуття митця, стан його душі. Тому на виставках глядачі подовгу милуються його роботами: їм подобається в картинах митця оте «своє», виважене Ніхто не заперечить: це талант. Щирий. Самобутній. Яскравий.
Н. в. одна тисяча дев'ятсот сімдесят три
Р. в. однієї тисячі дев'ятисот сімдесяти трьох
Д. в. одній тисячі дев'ятистам сімдесяти трьом
Зн. в одну тисячу дев'ятсот сімдесят три
О. в. одною тисячею дев'ятистами сімдесятьма (сімдесятьома) трьома
М. в. (в) одній тисячі дев'ятистах сімдесяти (сімдесятьох) трьох
Н. в. Анатолій Степанович
Р. в. Анатолія Степановича
Д. в. Анатолію (Анатолієві) Степановичу
Зн. в. Анатолія Степановича
О. в. Анатолієм Степановичем
М. в. (на) Анатолієві Степановичі
К. в. Анатолію Степановичу
Н. в. Валентина Костянтинівна
Р. в. Валентини Костянтинівни
Д. в. Валентині Костянтинівні
Зн. в. Валентину Костянтинівну
О. в. Валентиною Костянтинівною
М. в. (на) Валентині Костянтинівні
К. в. Валентино Костянтинівно
Свято Купала 7 липня, отже, у приказці йдеться про те, що до цього часу треба вивозити бджіл туди, де найбільше квітів, бо до кінця місяця вже багато квітів відцвітуть, бджолам ніде буде збирати мед.
Свято Івана Купала — це давнє дохристиянське свято, яке збереглося й донині. У його основі — очищення вогнем, тому молодь стрибала через вогнище. А ще це вшанування рослинності, для цього дівчата плели вінки і надівали на голови. І насамкінець — вшановували воду тим, що пускали спеціально сплетені вінки на воду річки та вгадували свою долю.