объяснение: читання в житті будь-якого утвореного розумної людини займає важливе місце. без знань, отриманих з книг, неможливе формування особистості. навіщо потрібно читати? читання збагачує нашу внутрішню духовну життя, навчає і розвиває, розвиває уяву і пам’ять, збагачує словниковий запас.
у різному віці книги по-різному впливають на нас. перші книги, казки, дитячі оповідання вчать дітей взає, доброту, послуху і багато чому іншому. у підлітковому віці книги відображають проблеми відносин між людьми, дорослішання, кохання і дружбу. у зрілому віці книги зачіпають питання різних сфер життя, будь то політика, культура, шлюб, старіння. улюблені книги, затерті до дірок, з заломанными куточками сторінок, переносять нас в літературні вигадані або реальні світи, щоб ще раз пережити солодкі моменти. з віком змінюється ставлення до книг, але “звичка до читання” повинна бути закладена ще в дитинстві.
деякі письменники висловлюють думку, що читач – це співавтор книги. не слід забувати, що справжній читач повинен аналізувати прочитане. автор, створюючи свій твір, викладає свої думки і бачення предмета,… але читач це все сприймає і переробляє під призмою свого досвіду, життєвої ситуації і світогляду. одна і та ж книга може бути сприйнята людьми по-різному. хтось побачить у ній комедію, хтось- трагедію, а хтось- нічого цікавого. виходячи з прочитаного, читач формує свою думку не лише про книгу, але і про автора, про світ, який той описує. він розповідає про свої враження, виносить судження про дії і характер персонажів, оцінює їх. не можна бездумно “проковтувати” книгу, це не буде істинним “читанням”. справжній читач готовий не тільки прочитати книгу, але і перечитати її для більш кращого розуміння сюжету, персонажів, задуму автора.
писемність зародилася давно, з’явилися книгодрукування, електронні книги. буде винайдено ще багато речей, але читання залишиться основним джерелом, будоражащем уяву. люди будуть читати, думати про прочитане і аналізувати, сумувати і сміятися. мені подобаються слова письменника ст. набокова: “хороший читач – це той, у якого розвинені уява, пам’ять, словниковий запас та який наділений художнім чуттям”.
завдання літературної та мовної освіти в школі – це цілий навчально-виховний комплекс, у якому на першому місці стоїть виховання людини. функції художнього слова – збудження найкращих почуттів читача, розвиток емоцій та розумових здібностей – пам’яті, уваги, мислення, мовлення тощо. і, за висловом б. степанишина, головне – не сума, не повнота знань, а розвинуті на її матеріалі, її засобами здатності уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати, узагальнювати і, зрештою, усі ці вміння застосовувати повсякденно протягом усього життя [5].
і найпотужніше цю навчально-виховну функцію, на нашу думку, виконує учнівський твір, бо спонукає учнів до самостійності думки, критичного мислення, стимулює розвиток розумових здібностей школярів та формує в них необхідні вміння та навички.
не секрет, що не всі учні в школі люблять та й, власне, можуть писати твори. але реалії сучасного життя вимагають від людини вміння швидко пристосовуватися, постійно поповнювати свою базу знань, розвивати інтелект, грамотно висловлювати свої думки, аргументувати їх. а без розвитку творчих здібностей це зробити складно. тому, на нашу думку, учитель має використовувати форми роботи на уроці, які заохотять учнів до написання власних висловлювань. прикладом такого виду творчого завдання може бути написання есе.
есе (фр. assai — спроба, начерк) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми. появу есе в європейських літературах пов’язують з ім’ям м. монтеня, який у своїх «дослідах» так визначив їхню специфічність: «я вільно думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. висловлюю її задля того, щоб дати поняття про мої переконання»[ 6, с.162].
визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція. як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось. стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику.
объяснение: читання в житті будь-якого утвореного розумної людини займає важливе місце. без знань, отриманих з книг, неможливе формування особистості. навіщо потрібно читати? читання збагачує нашу внутрішню духовну життя, навчає і розвиває, розвиває уяву і пам’ять, збагачує словниковий запас.
у різному віці книги по-різному впливають на нас. перші книги, казки, дитячі оповідання вчать дітей взає, доброту, послуху і багато чому іншому. у підлітковому віці книги відображають проблеми відносин між людьми, дорослішання, кохання і дружбу. у зрілому віці книги зачіпають питання різних сфер життя, будь то політика, культура, шлюб, старіння. улюблені книги, затерті до дірок, з заломанными куточками сторінок, переносять нас в літературні вигадані або реальні світи, щоб ще раз пережити солодкі моменти. з віком змінюється ставлення до книг, але “звичка до читання” повинна бути закладена ще в дитинстві.
деякі письменники висловлюють думку, що читач – це співавтор книги. не слід забувати, що справжній читач повинен аналізувати прочитане. автор, створюючи свій твір, викладає свої думки і бачення предмета,… але читач це все сприймає і переробляє під призмою свого досвіду, життєвої ситуації і світогляду. одна і та ж книга може бути сприйнята людьми по-різному. хтось побачить у ній комедію, хтось- трагедію, а хтось- нічого цікавого. виходячи з прочитаного, читач формує свою думку не лише про книгу, але і про автора, про світ, який той описує. він розповідає про свої враження, виносить судження про дії і характер персонажів, оцінює їх. не можна бездумно “проковтувати” книгу, це не буде істинним “читанням”. справжній читач готовий не тільки прочитати книгу, але і перечитати її для більш кращого розуміння сюжету, персонажів, задуму автора.
писемність зародилася давно, з’явилися книгодрукування, електронні книги. буде винайдено ще багато речей, але читання залишиться основним джерелом, будоражащем уяву. люди будуть читати, думати про прочитане і аналізувати, сумувати і сміятися. мені подобаються слова письменника ст. набокова: “хороший читач – це той, у якого розвинені уява, пам’ять, словниковий запас та який наділений художнім чуттям”.
print
ответ:
завдання літературної та мовної освіти в школі – це цілий навчально-виховний комплекс, у якому на першому місці стоїть виховання людини. функції художнього слова – збудження найкращих почуттів читача, розвиток емоцій та розумових здібностей – пам’яті, уваги, мислення, мовлення тощо. і, за висловом б. степанишина, головне – не сума, не повнота знань, а розвинуті на її матеріалі, її засобами здатності уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати, узагальнювати і, зрештою, усі ці вміння застосовувати повсякденно протягом усього життя [5].
і найпотужніше цю навчально-виховну функцію, на нашу думку, виконує учнівський твір, бо спонукає учнів до самостійності думки, критичного мислення, стимулює розвиток розумових здібностей школярів та формує в них необхідні вміння та навички.
не секрет, що не всі учні в школі люблять та й, власне, можуть писати твори. але реалії сучасного життя вимагають від людини вміння швидко пристосовуватися, постійно поповнювати свою базу знань, розвивати інтелект, грамотно висловлювати свої думки, аргументувати їх. а без розвитку творчих здібностей це зробити складно. тому, на нашу думку, учитель має використовувати форми роботи на уроці, які заохотять учнів до написання власних висловлювань. прикладом такого виду творчого завдання може бути написання есе.
есе (фр. assai — спроба, начерк) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популяризаторської творчості, характерний вільним, не обов’язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми. появу есе в європейських літературах пов’язують з ім’ям м. монтеня, який у своїх «дослідах» так визначив їхню специфічність: «я вільно думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі мого розуміння і кругозору. висловлюю її задля того, щоб дати поняття про мої переконання»[ 6, с.162].
визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція. як правило, есе виражає нове, суб'єктивне слово про щось. стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику.
объяснение: