3: не знаю как это делать,но попробую.написавши(док.), прочитавши (док.), читаючи (недок.),пишучи(недок.)
4:плив корабель,роздираючи хвилі
5: 1все правильно 2 не потрібно кому, мені здається
6 степ(підмет),струснувши з себе росу(обставина),горить(присудок) рівним (означення) жовтогарячим (означення) кольором (додаток). (думаю ти знаєш,як його підкреслювати)
3 рівень
1 ми поринули в золотаво-блакитні простори неба,угвинчуючись у прозорі повітряні хвилі,ловлячи вранішній вітерець, убираючи живодайне сонячне світло
2 під нами пропливало,поступово зменшуючись у розмірах,відкриваючи все нові кам'яні далечі,велике місто
Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.
Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (Іван Огієнко).
Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: "Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (В. Захарченко).
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.
Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.
1:г
2:в
3:а
4:в
5:в
6:г (не знаю точно.)
2 рівень1: 1 б 2 в
2: 1 а 2 в
3: не знаю как это делать,но попробую.написавши(док.), прочитавши (док.), читаючи (недок.),пишучи(недок.)
4:плив корабель,роздираючи хвилі
5: 1все правильно 2 не потрібно кому, мені здається
6 степ(підмет),струснувши з себе росу(обставина),горить(присудок) рівним (означення) жовтогарячим (означення) кольором (додаток). (думаю ти знаєш,як його підкреслювати)
3 рівень1 ми поринули в золотаво-блакитні простори неба,угвинчуючись у прозорі повітряні хвилі,ловлячи вранішній вітерець, убираючи живодайне сонячне світло
2 під нами пропливало,поступово зменшуючись у розмірах,відкриваючи все нові кам'яні далечі,велике місто
3 виблискували мільйонноокі,неначе дивовижні космічні світляки будинки-гіганти,будинки-новосели
Кажуть, народ є живим, допоки живе його мова. "Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація" (Ю. Дзерович). Тож від нас, нинішнього покоління молодих, залежить, чи не перерветься та золота нитка, що пов'язує покоління з поколінням. Саме від нас залежить, чи не будуть замулюватися криниці рідної мови. Хай біля наших криниць звучить інше слово — ми раді гостям, ми втамуємо їхню спрагу, адже українці — народ гостинний.
Та дбаймо про рідні криниці! Надзвичайна наша мова є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших, вони мелодійні, вишукані. Тому про чистоту їх треба дбати постійно.
Здавна відомо, що рідне слово, виплекане народом і родом, має таємничу здатність тримати людину в повноті її історичного й духовного буття. "Мова — душа кожної національності, її святощі, її національний скарб" (Іван Огієнко).
Але безмір світовий і космічний не дасться в руки безбатченкам. Тож перше слово, звернене до мами, хай стане оберегом у пам'яті, щоб нести його в собі як маленьку сполохану пташку, а коли стане тяжко — лиш відчути цю полохливу ніжність, і тоді всі труднощі стануть незначними. Воістину правдиві слова: "Рідна мова дається народові Богом, чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів" (В. Захарченко).
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає рідної, материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком. Ми пройшли тяжкий шлях приниження, нищення, і вже здавалося, що все винищено, випалено. Та на згарищі руїн раптом проривається живе українське слово, за ним тягнуться інші — і українське слово відроджується знову.
Нинішній час ми вже не називаємо відродженням, ми перейшли цей рубіж, нині ми знаходимося в стані розвитку. Тож розвиваймося самі, розвиваймо та вдосконалюймо наше найбільше багатство — нашу мову.