Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.
-Слухай, а ти який вид спотра любиш?
- я волейбол, третій рік ходжу вже, хоча я і коротун, але стрибаю високо вся команда монй пишатися
- не хвалися я теж багато чого вмію, я між іншим перше місце з плавання в шкільній олімпіаді зайняла! ти тут не одна така особлива
- хах лол візьму на замітку
- ось відразу б так
- а еше у мене не тільки волейбол добре получаеться я ще на фігурне катання ходжу як сестра це у мене в крові
- ага тільки в решті предметів у тебе 3 по всіх крім фізри
- Я не винувата...
- да да кнш
-ладно проїхали
- блін дзвінок лан пізніше продовжимо
- агась давай швидше від нам Пипець
- це точно
Пояснення:
надебсь звучить адекватно