Продовжте усно фрази Під час вивчення теми „Словотвір. Орфографія” я дізналася багато нового. Наприклад як правильно підбирати спільнокореневі слова. 2. Найлегшим під час опрацювання матеріалу для мене було…
Єдиний у світі майстер мікромініатюр нещодавно відсвяткував свій ювілей. Неперевершеному художнику Миколі Сядристому виповнилося 80. Його мікроскопічні творіння не може повторити жоден митець світу. Наші кореспонденти поспілкувалися з автором найменших у світі мініатюр.
Український лівша, відомий на весь світ. За своє життя Микола Сядристий створив близько ста мініатюр. Настільки крихітних, що без мікроскопа й не побачиш. Така робота потребує неймовірної точності рухів. Працювати майстрові доводилося вночі - щоб кроки сусідів не заважали. І в ідеально чистій кімнаті. Без єдиної порошинки.
Рука може хитнутися - навіть від ударів серця. Тому творив між ними, затамувавши подих. Микола Сергійович - майстер спорту з підводного плавання, тож затримувати дихання міг - на 6 хвилин. Митець настільки оволодів своїм тілом, що вмів навіть сповільнювати пульс. До сьогодні його досягнень не зміг повторити ніхто у світі.
Нині автора можна зустріти в музеї в Києві. Тут є близько 20 його робіт. Серед них - і підкована блоха. Яку сам Микола Сергійович витвором мистецтва - не вважає.
"Підкована блоха - це чепуха. Вона не має ніякої культури. Я роблю такі роботи, які мають аристократичність по вибору, по задуму", - говорить Микола Сядристий, автор мікромініатюр.
Інша справа - корабель пам'яті Гріна. У ньому - 337 деталей з чистого золота. При цьому він настільки маленький, що легко проходить у вушко голки. Відвідувачі від нього у захваті.
"Корабль. Он красивый, маленький такой. Я такого никогда не видел", - говорить Євген Поляков, відвідувач музею.
"Мне очень интересно, как он это придумал и каким образом это все можно было произвести", - говорить Вікторія Козюра, туристка.
Нині, крім мініатюр, автор захоплюється історією та політикою. Досліджує, видає власні книги. А ще - любить віршувати. Минулого року видав збірку власних поезій під назвою "Мить". Декламує свої вірші із задоволенням.
"Я помирав. І в ту останню мить усе життя в очах не пронеслося. Згадалась річка, яблука в воді, квітуча балка між зелених нив. Суворість матері, запилене колосся. Все те, чого ніколи не цінив".
Микола Сергійович у своєму музеї майже кожен день - завжди готовий провести екскурсію і поділитися досвідом. Виставки Миколи Сядристого відкриті і за кордоном - до сьогодні вони лідери за кількістю відвідувачів.
Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.
Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...
Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл. Маю надію, що написала правильно, але не впевнена(
Єдиний у світі майстер мікромініатюр нещодавно відсвяткував свій ювілей. Неперевершеному художнику Миколі Сядристому виповнилося 80. Його мікроскопічні творіння не може повторити жоден митець світу. Наші кореспонденти поспілкувалися з автором найменших у світі мініатюр.
Український лівша, відомий на весь світ. За своє життя Микола Сядристий створив близько ста мініатюр. Настільки крихітних, що без мікроскопа й не побачиш. Така робота потребує неймовірної точності рухів. Працювати майстрові доводилося вночі - щоб кроки сусідів не заважали. І в ідеально чистій кімнаті. Без єдиної порошинки.
Рука може хитнутися - навіть від ударів серця. Тому творив між ними, затамувавши подих. Микола Сергійович - майстер спорту з підводного плавання, тож затримувати дихання міг - на 6 хвилин. Митець настільки оволодів своїм тілом, що вмів навіть сповільнювати пульс. До сьогодні його досягнень не зміг повторити ніхто у світі.
Нині автора можна зустріти в музеї в Києві. Тут є близько 20 його робіт. Серед них - і підкована блоха. Яку сам Микола Сергійович витвором мистецтва - не вважає.
"Підкована блоха - це чепуха. Вона не має ніякої культури. Я роблю такі роботи, які мають аристократичність по вибору, по задуму", - говорить Микола Сядристий, автор мікромініатюр.
Інша справа - корабель пам'яті Гріна. У ньому - 337 деталей з чистого золота. При цьому він настільки маленький, що легко проходить у вушко голки. Відвідувачі від нього у захваті.
"Корабль. Он красивый, маленький такой. Я такого никогда не видел", - говорить Євген Поляков, відвідувач музею.
"Мне очень интересно, как он это придумал и каким образом это все можно было произвести", - говорить Вікторія Козюра, туристка.
Нині, крім мініатюр, автор захоплюється історією та політикою. Досліджує, видає власні книги. А ще - любить віршувати. Минулого року видав збірку власних поезій під назвою "Мить". Декламує свої вірші із задоволенням.
"Я помирав. І в ту останню мить усе життя в очах не пронеслося. Згадалась річка, яблука в воді, квітуча балка між зелених нив. Суворість матері, запилене колосся. Все те, чого ніколи не цінив".
Микола Сергійович у своєму музеї майже кожен день - завжди готовий провести екскурсію і поділитися досвідом. Виставки Миколи Сядристого відкриті і за кордоном - до сьогодні вони лідери за кількістю відвідувачів.
Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.
Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...
Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл. Маю надію, що написала правильно, але не впевнена(