Прочитайте уривок і визначте його тему і мікротеми товариш — це людина, пов'язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; однодумець, спільник: «хоть ти і грек, та цар правдивий, тобі латинці вороги; я твій товариш буду щирий» (і. котляревський); «хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким! » (о. гончар). усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, товаришувати, товаришування, товариство та ін. будь-кого товаришем не назвеш. для цього в нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. вони вживані як самі, так і з означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий і под. слово пан має два значення: представник панівного класу і форма звертання, прийнята в суспільстві. воно вживається в сімох слов'янських мовах — українській, білоруській, польській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. наша мова розрізняє два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу і панове — множина при звертанні безвідносно до класової належності. деякі мешканці україни, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби, категорично виступають проти слова пан як форми звертання. і посилаються при цьому на тараса шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина, запаніти тощо. але ж наш великий кобзар уживав пан та похідні від нього і в другому значенні — як форму ввічливого звертання. наведу кілька прикладів за «словником мови шевченка»: і вам, панове-молодці, преславнії запорожці, за честь, за славу, за повагу; нехай вам, панове товариство, бог є; панно, пташко моя! панно, доле моя! не соромся, дай рученьку, ходім погуляймо; цілую твою стару пані, твоїх молодих діточок; вельми і вельми шановная і любая моя пані мар'є василівно! українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належним дороговказом у виборі форм звертання. наприклад, леся українка до своїх близьких подруг зверталася: «дорога товаришко! » (до ольги кобилянської), «товаришці на спомин» (вірш-звертання до антоніни макарової). у більш офіційній ситуації вживала слів добродію, добродійко, пане, пані. у запорізьких козаків у пошані було звертання пане товаришу! , панове товариство! фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кожну жінку називати високим ім'ям кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком недоречних замінників: мужчино! , женщино! , дєвушко! , ! (мабуть, могли б дійти й до самице! , самчику! ) отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. пан (пані) треба вживати перед прізвищем, ім'ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане петренку! , пані катерино! , пане майстре! , пане інженере (професоре, лі пані вчителько! , панно лесю! добродію! (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «дякую вам, добродію, за тепле слово! »
Мікротеми:
1. Товариш, як щирий приятель.
2. Пани та панове.
3. Пан, як форма звертання за Шевченком.
4. Листування діячів нашої культури, як дороговказ у виборі форм звертання.
5. Поява не цілком рівноцінних до "товаришу": женщино, мужчино, дєвушко, дамочко.
6. Звертання, залишені нам, як спадок.