Прочитайте текст. Визначте його тему та основну думку. Назвіть засоби зв'язку речень у тексті. Розкажіть, що формує культуру людини.
II. Випишіть речення зі вставними словами (словосполученнями). Підкресліть у них головні та другорядні члени.
Екологічна культура людини.
Любов до природи, бережливе ставлення до неї тісно пов'язуються з поняттям «батьківщина». Шанувати природу неможливо без глибоких знань про навколишній світ. Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жебонлива криничка при перехресті доріг -усе це овиди нашого дитинства, наш духовний світ. Знати й берегти ці нетлінні дари - наш святий обов'язок.
Чи часто ми замислюємося над тим, чому околиці сіл збідніли на лелечі гнізда, замулилися на видолинках живі джерела, поріділи солов'їні переспіви, рідко почуєш жайворонків? А може, в цьому є і кожного з нас провина? Вирушаючи до лісу, не всі пам'ятають, наприклад, таке священне правило: корінець боровика ні за яких обставин не можна виривати, а лише підрізати. У пошуках лікарської рослини ми нерідко забуваємо, що не можна висмикувати її із землі.
Такі не вельми втішні приклади, на жаль, трапляються. І безпосередніми винуватцями цього є ми самі, наші сусіди, діти. Звідки виростає, наче чортополох, безвідповідальне споживацтво? Звісно, з нашої байдужості, нашої, м'яко кажучи, неосвіченості, нехлюйського ставлення до природи.
А між іншим, культура людини складається з багатьох чинників, серед яких осібне місце займає наше ставлення до природи (За Б. Ску-ратівським).
II. Випишіть речення зі вставними словами (словосполученнями). Підкресліть у них головні та другорядні члени.
III. Обґрунтуйте написання виділених слів. Розберіть їх за будовою.
Спишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки. Обґрунтуйте вивчені пунктограми. Визначте, чим ускладнене кожне речення.
1. Повій вітрець грайливий розваж мене сумну від серця і до серця напни оцю струну (В. Ковалівська). 2. Обожнювання дуба очевидно зумовлено його довговічністю надзвичайною міцністю деревини (О. Потапенко). 3. Це мабуть очікуючи весну гомонить душа лісу (М. Стельмах). 4. Я прощаюся нині з тобою рідна хато моя назавжди (В. Симоненко). 5. Найбільше ми мабуть любимо лелек тому що вони символізують любов до рідної землі рідного дому (О. Потапенко). 6. І в свята гомінкі і в дні робочі ми думаємо правнуки про вас (В. Симоненко). 7. Скажи мені пораднице-сопілко: «Чи трутні ми, а чи сліпі орли?!» (М. Боровко). 8. В поле виходжу і здається бачу і цвіт очей і посмішку гарячу (А Малишко).
1. Уточнюючими називають члени речення, які:
Б уточнюють або пояснюють зміст головного чи другорядного члена речення;
2. Укажіть правильне твердження. Відокремлюватися можуть:
Г означення, додаток, обставина.
3. Яким відокремленим членом речення є виділені в реченні слова?
Тут, під кронами білих розпашілих каштанів, причаїлися наші, повні щастя, літа.
В відокремлена уточнююча обставина;
4. Укажіть речення, у якому відокремлене означення виражене дієприкметниковим зворотом.
А Подорожні, зачаровані піснею, сиділи й мовчали.
5. Укажіть речення з відокремленою обставиною.
Г І от тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої.
6. Укажіть речення, у якому є відокремлений додаток.
А Співають усі, за винятком Ліни Яцуби, дочки відставника…
7. Установіть відповідність між реченням і другорядним членом у ньому.
1 відокремлений уточнюючий член речення - В Тут, під кронами білих каштанів,
причаїлися наші, повні щастя, літа.
2 відокремленою обставиною - Б Лев упав і довго, лежачи, стогнав.
3 відокремленим додатком - Д Не маю іншого тепла, окрім отчого краю.
4 відокремленим означенням - А Спить вітер на колінах у беріз, окутаних у молоко туману.
8. Установіть відповідність між відокремленими уточнюючими членами речення і синтаксичною роллю, яку вони виконують.
1 уточнюючим додатком - А Пірат був звичайний пес, трудяга.
2 уточнюючою обставиною місця - В І тут, в Америці, живу я Україною.
3 уточнюючим означенням - Г Надійшли жнива, достигла Василева пшениця — така гарна, колос у колос.
4 уточнюючим підметом - Д Він, Шептало, кінь особливий, кінь білий.
9. Виконайте синтаксичний розбір речень.
* Кожен птах, свою пісню співаючи, здіймається до синіх небес. (Розповідне, неокличне, просте, двоскладне, повне, поширене, ускладнене вівдокремленою обставиною, вираженою дієприслівниковим зворотом).
Объяснение:
ответ:До школи Сашко ходив далеченько. До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежкою, лісом. Лісом, потім трохи полем, за полем починався райцентр, а в ньому скраєчку стояла Сашкова триповерхова біла школа.
Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем: над Сашком пролітало однооке обличчя Чепіжного, воно швидко летіло туди, у степи, у яри, за Буг, до лиманів. Сіроманцеві на погибель.
Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, пригарбав листям портфель, щоб не носитися, подивився на срібне павутиння на сучках, на павучків, заліз рукою у низеньке порожнє чиєсь гніздечко, пошарудів у гніздечку опалим листям і — куди б це його піти? — подався до яру.
У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присихлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Сашко приліг на молочай і заплющив очі. «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко. — Взяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять. Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під’їде до скирти, нав’яже на дріт в’язку соломи, прив’яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»
Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу, і в такому повітрі над Сашком летіла чи то сорока, чи інший хтось. Сашко поплентався до лісу по портфель. Поминув сосняк, пішов дубиною; в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму. Ще по дорозі провів рукою по ліщині, намацав горішок, кинув на зуби: горішок сухо стрельнув під зубами; гойднувся листок на березі, наче подумав, падати йому сьогодні чи почекати краще до завтра.
Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну».
За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає куди іти.
Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти, хотів було почухати за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.
Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.
Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом.
Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»
А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?
Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами, попирхав у листі неподалік і тихо вискнув: портфель!
Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши.
Я тобі завтра ще принесу,— сказав йому Сашко,— завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік з нашого лісу, нехай так думає…
Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…
Хіба у нашому селі собаки? З ними не те що на Сіроманця, а й так по вулиці стидно ходити! Котів бояться! Ширпотреб! Ганьба на ввесь світі! — жалівся Чепіжний своїй жінці. — Ну, ти тільки глянь на нашого цього вилупка: криве, ледаче, гуси його скубуть! О, бач, о, всі брови повискубували! Геракл!
Що ти до нього причепився? Таке вже воно й буде.
Це через тебе він не росте!
Через мене? Здрастуй!
Бо ти з ним носишся, дихаєш на нього, щоб і порошина не впала. Молоко грієш! От він і не росте, бо хитрий, думає: виросту — райське життя скінчиться!
Розвінчаний господарем Геракл ображено, але достойно покривуляв з подвір’я світ за очі на город.
— Все! Їду! — сказав Чепіжний, одягнув нового картуза, завів мотоцикла і вискочив на дорогу.
Розвиднілося Чепіжному в Києві. Попитав щось в одного міліціонера, в другого і покотив униз, до Дніпра, на базар.
Объяснение: Его нету ето шлях и с етого вибираешь или перепеши будет правильно и так и та