Прочитайте текст. Розкадіти, чому померла річка й чому дідусь навіть після цього продовжував засвітчувати ліхтар ЛІХТАРНИК
Серед зелених луків і дрімучих
лісів текла річка. Повновода, глибо-
ка, але тиха й ласкава. Багато віків
несла вона свої чисті води. Рікою
плавали човни й навіть маленькі ко-
раблики.
Жив на березі ріки ліхтарник.
Увечері сідав він у човен, плив на
середину ріки, засвічував ліхтар. До
світанку блимав посеред ріки вог-
ник, показував дорогу мандрівни-
кам. Лагідно хлюпались об берег
хвилі - тішилась ріка: люблять її люди, й вона людям потрібна.
Та ось людям знадобилося багато дощок на столи й стільці.
Вирубали вони ліси по берегах ріки. Здалося також людям, що
зелені луки – це непотрібні розкоші. Зорали луки, посіяли куку-
рудзу.
Виснажилися* студені джерела, задихнулася від спраги ріка
й померла. Кілька років на тому місці, де плавали човни й кораб-
лики, весною дзюрчав струмок, а згодом і він засох. Перетвори-
лося русло ріки на город. Про річку нагадував тільки стовп, до
якого ліхтарник за звичкою щовесни прикріплював ліхтар.
Як тільки на землю сідали сутінки, старий ліхтарник ішов на
капустяне поле й засвічував на стовпі ліхтар.
Маленький Сергійко і питає:
Дідусю, навіщо ви засвічуєте ліхтар? Ріки ж давно немає.
Щоб люди краще бачили свою дурість (В. Сухомлинський).
Ми плили на кораблі "Стратфорд", уже наставала ніч, деякі люди з команди вже йшли в свої каюти, як тут хтось закричав.
-Людина за бортом!Капітане, людина за бортом!
Всі вискочили на ніс корабля, і побачили, як з води пробує випливти один з команди.
-Акула! Крикнув капітан..
-Несіть інструменти,клюшки, все чим можнливо добряче пошуміти!
Через хвилин п'ять, всі зрозуміли , що ці крики і гучні удари каструлями нічим не до , наставала ніч, вода ставала холодніша..
-Поки акула не нападає, спустити шлюбки!
Через мить, мотузка,яка тримала шлюбки була розв'язана.
-До іть, до іть! Кричав бідолага..
Коли шлюбка була на достатній висоті,щоб була можливість на неї залізти, чоловік почав тягнути руки..
-Ура,ура!
-Він на шлюбці, піднімайте!
Всі почали тягнути мотузки, і через 5 хвилин, чоловік був на палубі.
-Д..дякую вам!
-Відведіть його в каюту, і зробіть чаю, сказав капітан,-ти добряче застудився.
На наступний день, вияснилось, що то була Малозуба акула, чоловікові стало легше, а інші, уже мабуть і забули про той випадок..
Надіюсь поміг)
І до ворожки можна не ходити: всі знають, що оптимісти просто уособлюють життєвий успіх.
А хіба це не так насправді? Оптиміст - це людина, яка вірить у своє світле майбуття, тому що сподівається прожити в ньому все своє життя. Оптиміст вважає, що доля людини - не випадковий збіг обставин, а результат свідомого вибору. Оптиміст - це людина, яка в складній ситуації шукає можливості для подолання перешкоди, у всьому бачить світлу сторону. Навіть коли життя не залишає причин бачити його принади і вірити в краще, оптиміст продовжує, на відміну від песиміста, використовувати найменший шанс, щоб подолати "чорну смугу", бо за нею він бачить смугу світлу.
Оптиміст знає: всі життєві незгоди треба зустрічати з посмішою, бо вони (незгоди) цього не люблять.
Отже, я думаю, що оптимісти більш успішні, ніж їхні антиподи.
Але й оптимістам є чого повчитися у песимістів. Якщо песимістам варто було б повчитися радіти життю, то оптимістам не завадило б дивитися на нього більш реально.
Як колись казав Марк Твен: "Немає у світі більш жахливого видовища, ніж молодий песиміст. Можливо, жахливіший лише старий оптиміст".