Прочитайте речення й визначте в них тропи й риторичні фігури. Нараз за стосами ящиків щось зашаруділо, зашурхотіло, задзвеніло, задеренчало скло, і з вузького проходу з’явився молодик із дженджуристою борідкою та довгим волоссям (М. Стельмах). 2. Верни до мене, пам’яте моя! (В. Стус). 3. Щоранку йде в холонучі сузір’я одвічний дим одвічних димарів (Л. Костенко). 4. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито наші сподівання молоді? (В. Симоненко). 5. І вже проміння біле відлетіло на тиху втому тихого обличчя (Г. Чубач). 6. Андрій тепер уже завив із болю, заревів і застогнав (Л. Дереш). 7. Є вірші-квіти… є іграшкові вірші. Є рани, є пове- 21 Риторичні фігури лителі і раби. І вірші є каторжани (Л. Костенко). 8. Багатство дме, а бідність удвоє гне (Нар. тв.). 9. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти (М. Коцюбинський). 10. Коли гримить зброя, закони мовчать (Цицерон). 11. Земля пахне торішніми травами й молодою м’ятою, вічністю та миттю (Гр. Тютюнник). 12. Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).

Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).

Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].

Зміст

1 Історичний нарис

2 Найвідоміші дзвони

3 Будова дзвона

4 Виготовлення дзвонів

5 Дзвін у православ'ї

5.1 Види церковного дзвону

5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.

5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.

5.4 Била і клепала

5.5 Поява дзвонів

5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями

6 Дзвін у слов'янській міфології

6.1 Дзвін і сфера містичного

6.2 Магічні властивості

6.3 Асоціації та повір'я

7 Музей дзвонів

8 Фестиваль дзвонів

9 Інше вживання дзвонів

10 Прислів'я, мовні звороти

11 Див. також

12 Примітки

13 Джерела

Історичний нарис

Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.

Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]

Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.

Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.

Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.

Объяснение:

Україньски цінности дуже разні. Наша країна – найкраща та найгарніша. Цінности народу – любов', доброта й незалежність. Усе це з нашею душою, яка шире, ніж у некоторих народів, образує ту людину, яка представляє україньскі цінности в найкращому виді. Україна – частина Європи. Вона впитала неймовірно количество цінностей з європейських народів. Но є людини, які ненавидять Україну та ії цінности. Цінности ціх персон не входять в україньски цінности, яки дороги для кожного з нас, яки ми бережемо тисячи й тисячи лет.

вища ступінь: шире

найкраща ступінь: найкраща, найгарніша.