Прочитайте речення. Скажіть, у яких випадках неозначена форма дієслова є додат- ком, а в яких — частиною складеного дієслівного присудка. 1. I ось народи хочуть жити, і розвиватись, і творити. Так хто i iм смів заборонити про сонце правди говорити? (П. Тичина). 2. Козак сам собі повинен знайти долю (Панас Мирний). 3. Привчав мене батько трудитись до поту, а мати любити пісні (I. Франко). 4. Я так люблю cіяти! Люблю орати, косити, молотити! (О. Довженко). 5. Земля батьків нам битись до за щастя всіх, хто хоче жить, як ми (В. Сосюра). 6. Люба попросила зачекати, поки прийде батько (М.Стельмах).
За що люди люблять зиму? Звичайно, за красу зимової природи – засніжені вулиці й дерева, малюнки на вікнах, сліпуче сонце, що відбивається від льодяної поверхні річок... Я народився і все життя провів у місті, і навіть тут зима відчутно прикрашає звичні вулиці й сірі багатоповерхівки. Сніг ховає під собою всі негарні речі, що є у великих містах – не дуже чисті узбіччя, ями на дорогах, електричні стовпи, непоказні будівлі тощо.
Проте найбільше враження справляє зима у лісі, яку я, нажаль, бачив тільки на фотографіях – календарях та картках. Серед них мені більш за все подобаються такі: височенні ялинки, вкриті пухким снігом, велично стоять на схилі блакитних гір, а крізь їхні віти пробиваються проміні сонця, що заходить. Небо низьке й прикрите хмарами, проте неповністю, і місцями видно клаптики ясного блакитного неба. Відчувається такий безмежний спокій, велична краса, здається, навіть, що ти відчуваєш морозне повітря. Снігу там, мабуть, по пояс, він товстих килимом покриває землю, та під ним вгадуються непевні обриси низьких кущів, великого каміння, повалених дерев.
На кожній вітці кожної ялини лежить сніг, ніби домальований пензлем художника, і прозоре повітря має блакитний відтінок. Кудись вдаль веде широка розкатана дорога, на якій цілими годинами не видно жодної автівки, жодного подорожнього, а по узбіччях цілі кучугури снігу.
Такий зимовий пейзаж ніби за до подорожі – ставай на лижі та вперед! Або сідай у авто та насолоджуйся чарівною природою, бери фотокамеру та збережи цю зимову красу назавжди.
Кожної зими ми з батьками підгодовуємо пташок. Адже зима - це тяжкий час для наших менших друзів. Комашки вже не літають, кора на дереві замерзла. Їжі починає не вистачати. Тому татусь робить годівнички з дерева, а ми з мамою - з бляшанок. Тоді ми розвішуємо годівниці по всьому району та підсипаємо туди їжу. Небайдужі люди також починають приносити туди пшоно та інші смаколики для пташок. Одну з годівничок я вішаю собі на балкон. Я роблю це для того, щоб щоранку до мене в гості пташки прилітали і радо дзьобали зерно!