Прочитайте гуцульські прислів'я і приказки. випишіть лексичні, грама-
тичні й фонетичні діалектизми.
1. перед богатим двирi откривавуть, а перед будним закривавуть.
2. не заплатиш дорого, не меш їсти доброго. 3. нема понад ню, як
понад війтову свиню. 4. надвоє баба ворожила: або вмре, або буде
жила. 5. ні з собов не візьми, ні домів не лиши. 6. має вочі, а ни
видить. 7. як ся файно зачєло, так ся файно й скінчєло. 8. я з тобов,
як риба з водов. 9. бив би-м тя, та жаль ми тя, а пустив би-м тя, та
ся бою, що втече! 10. більмо окови не шкодить, лиш то, що око не
видитѣ. 11. б'ють і в фіст, і в гриву. 12. бувало і куря кувало, а нині
й зозуля не хоче (нар. творчість).
З самого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. Це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. Та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. По цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. Рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. Багато місцин побачить ще в житті людина. Але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. Закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.
Здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до серця. Щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. Якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. А ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі.
Навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. Адже земля скрізь однакова. Ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. От і уся різниця. Але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. Це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до Батьківщини. Тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного.
Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість. Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель. Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.