Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
Объяснение:
этот диктант писала вся страна а задание тут наверное стоило бы убрать раз уже поздно.
Ми й досі могли б не знати, хто ж справжній винахідник телефону. Історія стерпіла б таку несправедливість, якби не випадок. Виявляться, винахідником телефону є не Александер Белл, як усі думають, а італійський інженер Антоніо Меуччі. Він хотів запатентувати свій пристрій, за до якого спілкувався зі своєю жінкою, прикутою до ліжка невиліковною хворобою. Але йому сказали: «Прийди пізніше, десь твій пристрій відклали». А вже 1876 року патент на винахід «телефону» отримав працівник патентного управління Александр Белл.
Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
Объяснение:
этот диктант писала вся страна а задание тут наверное стоило бы убрать раз уже поздно.
Ми й досі могли б не знати, хто ж справжній винахідник телефону. Історія стерпіла б таку несправедливість, якби не випадок. Виявляться, винахідником телефону є не Александер Белл, як усі думають, а італійський інженер Антоніо Меуччі. Він хотів запатентувати свій пристрій, за до якого спілкувався зі своєю жінкою, прикутою до ліжка невиліковною хворобою. Але йому сказали: «Прийди пізніше, десь твій пристрій відклали». А вже 1876 року патент на винахід «телефону» отримав працівник патентного управління Александр Белл.