Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики. А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.
