Придумайте концовку к тексту (приблизительно на полторы страницы): пригода на острові ми відпочивали на цьому острові третій день. чекаючи товариша, який подався в село закупити продуктів, я оглядав усе довкола. згодом побачив, як від берега рушив човен. у ньому сиділо троє засмаглих парубійків. скупавшись і перевіривши снасті, я пішов через острівець на протилежний берег. раптом почув дивний звук. повернувшись, побачив у розкуйовдженому гіллі куща собаку. він лежав і здавався повністю безпорадним: лапи безвільно відкинуті вбік, морда - на зів'ялому листі. собака не поворухнувся, тільки повільно повів запаленим оком, що виражало біль і тугу. очевидно, хворий чи поранений. як же пес опинився на острові? невже його хлопці, які нещодавно приставали до острова на човні? знайшовши неподалік бляшанку, я набрав води і спробував напоїти тварину. собака намагався ковтнути рятівну вологу. - де ти взяв цього пса? - почувся голос товариша. і в цю мить собака загарчав, ледве підвівся і встав на чотири лапи. я не міг повірити своїм очам: невже тварина, яка ледь переводила подих, звелась і навіть силкується захистити мене? я розповів про човен, що причалював до берега, яким, мабуть, і підкинули пса. ми оглянули собаку. на боці суцільна рана, шерсть облізла, шкіра подекуди відвисла. не можна було без душевного болю дивитися на нещасну тварину. ми енергійно взялися його лікувати. спершу промили рану водою, змиваючи налиплий пісок, потім обережно обробили йодом, присипали стрептоцидом і перев'язали моєю сорочкою. довірившись нам, собака стояв сумирно, лише іноді сіпався від болю, щулив тремтячі вуха, мружив очі. я відчував, як у ці хвилини сповнююсь співчуттям, співпереживанням, - дарма що ми лікували тварину, а не людину. ми спорудили з листя курінь і сховали собаку від пекучого літнього сонця, пригадали цікаві мисливські пригоди, уявляли, як восени підемо з ним на полювання. раптом почулося хрипкувате пострілювання мотора. зовсім неподалік до берега пристав човен, який я одразу впізнав. із нього вийшла дівчина. - альбатрос! - озвалася вона. собака, що досі непорушно сидів коло намету, моторно звівся і з хворобливою грацією пораненої тварини побіг назустріч. дівчина опустилася навколішки і погладила пса поміж вухами. - це ваш собака? - запитав я непривітно. - що з ним ста лося? дівчина ніяково розповіла, що це собака товариша і що тварина мало не обварилася, коли випадково перевернувся казан з а на наш докір, що не гончакові, пояснила, що ніхто не знав, як це зробити. — то ви його здихати на острів? - різко перервав дівчину мій товариш. - курс лікування ще не закінчено, до побачення. дівчина, гнівно глянувши на нас, круто розвернулася, пішла геть. собака спробував кинутися навздогін, та товариш міцно тримав його за ремінь, заспокоюючи. коли човен віддалився, товариш відпустив ремінь. собака підбіг до води і тужливо заскімлив, дивлячись на протилежний берег дніпра, де на узліссі біліли намети молодіжного табору. — від нього відреклись, а він не здатен осягнути людської жорстокості, відплачує за неї незрадливою любов'ю. вірність! - сумно сказав товариш.
Ми домовились, що будемо по черзі вартувати біля собаки, щоб він не пішов у воду, та не намочив рану. Я думав про те, що коли ми будемо повертатися додому, доведется собаку забрати з собою. Вночі, коли ми пішли спати в свій намет, чули як собака стонав уві сні.
Прокинувшись вранці, ми відразу побігли до собаки. Прибігши, ми побачили що собаки не було.
- Забрали! - сказав мій друг.
І ми з понурим настроем почвалали збирати свої речі, щоб повернутися додому.
Коли вже залишилося скласти останній рюкзак, ми почули хруст очерета. Через хвилину до нас підійшла вчорашня знайома дівчина, а поряд з нею був і пес. Вона довго дивилася на нас і все ні як не намагалася щось сказати. Мабудь соромилась. А потім тихо подякувала і опустивши очі пішла геть. Собака пішов за нею.
- Вірність! - ще раз сказав вже я.