Всі готуються до зими по-різному. В очікуванні снігу та холоду люди купують теплий одяг та взуття, закривають варення з ягід і фруктів, консервують і маринують всілякі овочі. Багато лісових тварин теж готуються до майбутніх морозів: хто робить запаси, хто лягає спати. Деякі птахи відлітають у теплі краї, щоб повернутися назад тільки навесні. А ось доля міських птахів багато в чому залежить від доброти, щедрості і милосердя людини. З приходом холодів горобці збиваються в крикливий численні зграйки і намагаються триматися ближче до людського житла. Їх завжди можна зустріти біля входів у магазини, біля торгують насінням бабусь, біля під'їздів багатоповерхівок. Особливо важко птахам доводиться, коли випаде білий пухнастий сніг, покриваючи всю землю святковою покривалом. Під снігом ховаються і небагаті джерела прожитку багатьох птахів: розсипані по землі ягоди горобини і глоду, крихти, якісь насіння. Саме в цей нелегкий час пернатим співакам необхідна наша до З якою радістю оточують горобці та синички годівниці з крихтами, шматочками хліба, пшона, пшеничною крупою! Як голосно вони дякують нам за увагу, добросердя. А з'ївши все частування, розсаджуються на найближчих гілках, щоб не прогавити чергову порцію смачненького. Настала зима. Земля, вода і ліс — все вкрите снігом, здається, все навкруги поринуло в сон. Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлися, застигли багато тварин. Завмерли, але не померли. Добре тому, у кого тепле, затишне лігво, барліг, норка чи гніздо. Добре тому, у кого запасів повна комора. Поїв, згорнувся калачиком — спи міцно, дивись солодкі сни. А птахи сильно страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під тугі пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все вкрите снігом, холонуть лапки. Треба стрибати, літати, щоб якось зігрітися. Ох, як важко їм доводиться! Шукають, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру. Лютий — самий важкий для птахів місяць. Місяць лютого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися свої права, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревієм. Найгірше, коли після денної відлиги вдарить мороз вночі і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу — наст — міцна, тверда, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу — траву, зернятка? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той голодує. Але добре відомо: хто ситий, тому холод не страшний, тому ми повинні допомагати своїм маленьким, слабким пернатим друзям. Їм багато не треба. Хто дасть зерняток, хто — сальця, хто — ягід, хтось хлібних крихт. А скільки їх можна врятувати від голодної смерті! Ми можемо влаштовувати для птахів маленькі безкоштовні їдальні у дворах і прямо у себе на балконах. Можемо вивішувати з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлювати у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці та інші наші зимові гості цілими зграйками будуть з радістю відвідувати їх. А синички дуже люблять сало. Тільки не солоне, звичайно: від солоного у них заболять животики. Можна взяти дерев'яну паличку, висвердлити в ній ряд дірочок і залити дірочки гарячим салом — свинячий або яловичий. Потрібно дати йому охолонути і вивісити паличку за вікно, а ще краще — повісити на дерево у дворі. Веселі маленькі гості не змусять себе довго чекати. А в подяку за частування покажуть різні трюки: кувырканье вниз головою, скік убік і інші. Допомагайте маленьким пернатим друзям взимку! За цих милих і кумедних пташок до себе в гості, щоб помилуватися й досита нагодувати в цей важкий для них час! До ть птахам взимку, тоді, влітку, вони присвятять вам свої найкращі пісні, з'їдять на ваших городах всіх шкідників і подбають, щоб комарів та мух в наступному сезоні було якомога менше! вибери від сюди смоепотрібне
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.