За котячою поведінкою можна передбачати погоду: якщо кішка грається своїм хвостом — на вітер, якщо ховається в тепле місце і ховає мордочку, згорнувшись клубочком, — на холодну погоду, якщо лежить на підлозі животиком догори, витягнувши лапки, — до тепла. Якщо шкребе і дряпає підлогу — буде дощ, вітер, а зимою — завірюха. Вона також віщує гостей: теплі лапки у кішки — чекай добрих гостей, холодні — будуть недобрі гості. Коли кішка “вмивається”, дивляться з якого боку лапкою “закликає гостей” — з півночі чи півдня. Кішка лікує господаря своїм теплом. Якщо вона приходить до хворого — це означає, що той видужує, якщо ж кицька тікає від хворого або стрибає на покуть — чує смерть.
Якось, їдучи до бабусі в електричці, я почув розповідь літньої жінки про події, що відбувались в цих місцях під час війни.
- Я тоді зовсім дівчинкою була, - згадувала вона. По селах тоді німці стояли - окупація... Школу закрили, їсти було нічого, і ми, дітлахи зовсім, вічно шукали що попоїсти. То на старому пасовищі печериць наберемо, то гусячого луку та кропиви на березі ставка нарвемо, все до матері. Нас у неї троє було, а тато на фронті. Голодували ми тоді дуже.
Але це було дуже ризиковано - треба було уникати вояків. Вони спочатку стріляли, а потім вже дивилися, у кого влучили... або не дивилися. Шмальнув з автомата по кущах - і далі пішов. Так у мене твариш загинув. А коли Червона Армія почала наступати і бої були майже поряд, зовсім страшно стало. Бої тут були запеклі...
Стара позітхнула і додала: Бачу, що ти, напевно, у село до бабусі їдеш. Це діло добре... Але, хлопче, будь дуже обережним у лісі та на річці. Тут до цих пір снаряди та міни, що не розірвалися, іноді знаходять. Не дай Боже постраждати. Побачиш щось підозріле - не чіпай, зразу кажи дорослим, нехай викликають саперів. Поржавіли ж усі, і вибухнути можуть легко.
Я подякував літній жінці за пораду і вийшов на своїй зупинці. І потім цілий день я згадував стареньку бабусю, яка стільки пережила у своєму житті.
- Я тоді зовсім дівчинкою була, - згадувала вона. По селах тоді німці стояли - окупація... Школу закрили, їсти було нічого, і ми, дітлахи зовсім, вічно шукали що попоїсти. То на старому пасовищі печериць наберемо, то гусячого луку та кропиви на березі ставка нарвемо, все до матері. Нас у неї троє було, а тато на фронті. Голодували ми тоді дуже.
Але це було дуже ризиковано - треба було уникати вояків. Вони спочатку стріляли, а потім вже дивилися, у кого влучили... або не дивилися. Шмальнув з автомата по кущах - і далі пішов. Так у мене твариш загинув. А коли Червона Армія почала наступати і бої були майже поряд, зовсім страшно стало. Бої тут були запеклі...
Стара позітхнула і додала: Бачу, що ти, напевно, у село до бабусі їдеш. Це діло добре... Але, хлопче, будь дуже обережним у лісі та на річці. Тут до цих пір снаряди та міни, що не розірвалися, іноді знаходять. Не дай Боже постраждати. Побачиш щось підозріле - не чіпай, зразу кажи дорослим, нехай викликають саперів. Поржавіли ж усі, і вибухнути можуть легко.
Я подякував літній жінці за пораду і вийшов на своїй зупинці. І потім цілий день я згадував стареньку бабусю, яка стільки пережила у своєму житті.