Серед визначних місць Херсона – залишки фортеці, багато красивих храмів та синагог (адже тут мешкала чимала кількість євреїв), Адміралтейський арсенал, Чорноморський госпіталь, «Казенний парк» – улюблене місце відпочинку херсонців та гостей міста. А ще корінні жителі полюбляють демонструвати всім зацікавленим унікальну гіперболоїдну конструкцію Аджигольського сітчастого стального маяка, розташованого біля міста. І, звичайно ж, гордо радять побувати у відомому на весь світ заповіднику Асканія-Нова з унікальними незайманими степами, єдиними в Європі.
За традицією ми всім класом двічі на рік, восени і навесні, виїжджаємо на природу. Набираємо продуктів, беремо м’ячі, гітару і, звісно, магнітофон. Улюблене місце нашого відпочинку – один із мальовничих берегів річки. Ось цього разу ясним осіннім днем ми розташувалися біля води, і раптом Льоша тихенько сказав: ? – Дивіться, хтось пливе.
Самого плавця ми побачили не одразу. Його присутність виказували лише круги, що розходилися по воді. Це була якась велика тварина. Над водою видні-лася голова і задня частина тулуба. Складалося враження, нібито поруч пливуть два невеликих темних предмета.
- Та це ж бобер! – вигукнув хтось із хлопців.
- Так, точно він, – підтвердила вчителька Інна Василівна. – Бобер – це тварина з цінним хутром. Бобра занесено до Червоної книги України. Дивіться, як гарно пливе.
Допливши до берега, бобер звернув до білого латаття і тут зник під водою. За кілька секунд він знову з’явився на поверхні води, цього разу тримаючи в зубах щось схоже на уламок товстого ціпка. Він діловито виліз на берег і почав гризти свою ношу. Це було кореневище білого латаття. Доки бобер снідав, ми розглядали його.Він нагадував звичайну мишу, але збільшену у десятки разів. Вирушаючи додому, ми довго озиралися на те місце, де побачили бобра. Хтось сказав:
? – Дивіться, хтось пливе.
Самого плавця ми побачили не одразу. Його присутність виказували лише круги, що розходилися по воді. Це була якась велика тварина. Над водою видні-лася голова і задня частина тулуба. Складалося враження, нібито поруч пливуть два невеликих темних предмета.
- Та це ж бобер! – вигукнув хтось із хлопців.
- Так, точно він, – підтвердила вчителька Інна Василівна. – Бобер – це тварина з цінним хутром. Бобра занесено до Червоної книги України. Дивіться, як гарно пливе.
Допливши до берега, бобер звернув до білого латаття і тут зник під водою. За кілька секунд він знову з’явився на поверхні води, цього разу тримаючи в зубах щось схоже на уламок товстого ціпка. Він діловито виліз на берег і почав гризти свою ношу. Це було кореневище білого латаття. Доки бобер снідав, ми розглядали його.Він нагадував звичайну мишу, але збільшену у десятки разів.
Вирушаючи додому, ми довго озиралися на те місце, де побачили бобра. Хтось сказав:
- До побачення, боброва річко!