Позначте складносурядне речення, частини якого поєднані зіставним сполучником: *
а) І знов прийшла весна-красна, і знов зазеленіло поле, і розвилась верба рясна.
б) Край берега, у затишку, прив'язані човни; а три верби схилилися, мов журяться вони
в) Верби плачуть в лугах над Десною, і сльозинки пливуть за водою.
г) То шурхне щось ізбоку, то захитається береза, то щось гукне.
2. Позначте складносурядне речення, між частинами якого причиново-наслідковий зв’язок: *
а) Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті, і тепер ним прикрашають інтер'єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах.
б) У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься.
в) Вишивання — один з найдавніших видів декоративно-прикладного мистецтва слов’ян, у своїх роботах народні майстри відбили вічний потяг людини до краси, зв’язок з природою.
г) Здавна під пшеницею розуміється образ дівчини, навіть нареченої, а під житом - образ натрудженої і втомленої життєвими турботами жінки, навіть вдови.
3. Позначте складносурядне речення, між частинами якого зв’язок послідовності подій: *
а) Усі дерева стоять голі, а калина вже вкрита ніжними молоденькими листочками.
б) Косили сіно лугове, і пахла м’ята.
в) То шурхне щось із боку, то захитається береза, то щось гукне.
г) Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав.
-Оленко, а знаєш, я подумаю над твоєю пропозицією. Ми дійсно за 10 років уже усюди побували. Чомі би дітям не побачити красу столиці рідного міста? Я напевно пошлю Аню і Оленку. Нехай дадуть оголошення усім класним керівникам. Я думаю, діти будуть згодні на цю ідею.
-Дякую, що вислухали. Ах, доречі, я зараз попереджу Іванку,мою сестру, може вона не відмовится.
-Добре, знову дякую за ідею, Оленко!До побачення.
-До побачення Пані Наталя.
Хлібороб — це найпочесніша з професій. Ці люди ближчі за всіх до землі, до прадавнього коріння української нації.
Наша земля дуже щедра, і такою вона була споконвіку. Безкінечні золоті лани: їдеш і їдеш, і здається, що минають століття, а не хвилина за хвилиною.
Мій дядько — комбайнер. Торік я гостював у нього саме під час жнив. Хлібороби кілька тижнів жили на ланах і працювали так, як ніколи: урожай того року був щедрим. Мій дядько засмаг, лише карі очі світилися на усміхненому обличчі. Погода радувала: ні дощів, ні мокви, тільки золоте сонце на золотому колоссі. “Бачиш, яка важка наша праця, — сказав мені дядько. — Недарма кажуть, що не земля родить, а руки хліборобські”. Я погодився з ним. Дійсно, якби наші дорослі влітку не працювали від зорі до зорі й дозволяли б собі хоч краплю відпочинку, урожай був би, можливо, не таким щедрим. Тепер в Україні багато хліба, отже, рік до нового врожаю буде веселим і ситим.
Ось так хліборобські руки плекають хліб. Колосок до колоска, зерня до зерняти — така вже вдача нашого селянина. Адже недарма кажуть у народі: “Буде хліб, буде й пісня”.