сім'я-це найдорожче та найгововніше в житті.адже народжуємося та зростаємо ми в сім'ї.сім'я це не тільки мама чи тато,бо в когось немає мами,а в когось тата.та все ж не варто цуратися таких сімей і вважати їх чимось недостойним. сім'я перше за все це тепло та ласка мами,мужні слова та життеві поради від тата.тож потрібно поважати та шанувати свою сім'ю та батьків,які зростили та вивели тебе в світ людей.завдяки тому,що є сім'я в світі панує мир та спокій.тому в сім'ї завжди повинні панувати взаємоповага та шана до кожного члена який є у сім'ї.треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою.для мене сім'я це безцінний скарб,тому я дуже люблю і пишаюсь своєю сім'єю!
Бездумність… Це слово є синонімом легковажності, нерозсудливості, необачності, зрештою, просто несерйозності. За моїми власними такі якості людини досить-таки часто призводять до справжнього лиха.
Буває, що від бездумності дорослих страждають малі діти. Якщо батько напідпитку бавиться з малюком, підкидаючи його аж до стелі, то він може важко травмувати дитину. Якщо мати відпустила дитину саму на вулицю, то з нею може трапитися навіть непоправне. На моє переконання, будь-яка доросла людина повинна відповідати за свої вчинки.
На користь моєї думки можу навести аргументи з художньої літератури.
В романі Олеся Гончара «Тронка» є епізод, коли молоді люди Віталік і Тоня відправляються на берег моря. Далеко у морі вони бачать напівзруйнований корабель і вирішують по туди на маленькому суденці. Вилізши на палубу цього військового крейсера, вони побачили, що їхній човник відплив у відкрите море, бо хлопець не потрудився надійно його прив»язати. Дістатися до берега вони не могли. Довелося заночувати на палубі. Віталий уявляє, як мати буде плакати. “Вони сидять, мов останні діти землі, мов сироти людства”. У них не було майже ніякої надії на порятунок. Молоді люди могли загинути від голоду, спеки та спраги, якби чудом їх не врятували.
Повертаючись до думки про відповідальність за свої необдумані вчинки, хочу згадати п»єсу Олекси Коломійця «Дикий Ангел». У ній син головного героя на ім»я Петро нерозважливо поставив підпис під проектом майбутньої будівлі, яка була абсолютно недоречною на цьому місці. Але совість не дозволила йому піти на цей вчинок. Зрештою, він вчинив благородно – написав заяву про звільнення з високої посади.
Згадаймо Нору з однойменного твору Г.Ібсена. Головна героїня теж робить бездумний вчинок: вона підробила на векселі підпис свого померлого батька. Вона прагнула таким чином врятувати свою сім»ю, але це призвело до її розпаду.
На завершення свого роздуму можу зазначити, що у житті всьому є місце – і жартам, і сміху, і легковажності… Але людина мусить контролювати свої вчинки, частіше замислюватися над тим, щоб не схибити у важливій ситуації, бо це може призвести до великої біди.
Велика це біда – бездумність вчинку.
Бездумність… Це слово є синонімом легковажності, нерозсудливості, необачності, зрештою, просто несерйозності. За моїми власними такі якості людини досить-таки часто призводять до справжнього лиха.
Буває, що від бездумності дорослих страждають малі діти. Якщо батько напідпитку бавиться з малюком, підкидаючи його аж до стелі, то він може важко травмувати дитину. Якщо мати відпустила дитину саму на вулицю, то з нею може трапитися навіть непоправне. На моє переконання, будь-яка доросла людина повинна відповідати за свої вчинки.
На користь моєї думки можу навести аргументи з художньої літератури.
В романі Олеся Гончара «Тронка» є епізод, коли молоді люди Віталік і Тоня відправляються на берег моря. Далеко у морі вони бачать напівзруйнований корабель і вирішують по туди на маленькому суденці. Вилізши на палубу цього військового крейсера, вони побачили, що їхній човник відплив у відкрите море, бо хлопець не потрудився надійно його прив»язати. Дістатися до берега вони не могли. Довелося заночувати на палубі. Віталий уявляє, як мати буде плакати. “Вони сидять, мов останні діти землі, мов сироти людства”. У них не було майже ніякої надії на порятунок. Молоді люди могли загинути від голоду, спеки та спраги, якби чудом їх не врятували.
Повертаючись до думки про відповідальність за свої необдумані вчинки, хочу згадати п»єсу Олекси Коломійця «Дикий Ангел». У ній син головного героя на ім»я Петро нерозважливо поставив підпис під проектом майбутньої будівлі, яка була абсолютно недоречною на цьому місці. Але совість не дозволила йому піти на цей вчинок. Зрештою, він вчинив благородно – написав заяву про звільнення з високої посади.
Згадаймо Нору з однойменного твору Г.Ібсена. Головна героїня теж робить бездумний вчинок: вона підробила на векселі підпис свого померлого батька. Вона прагнула таким чином врятувати свою сім»ю, але це призвело до її розпаду.
На завершення свого роздуму можу зазначити, що у житті всьому є місце – і жартам, і сміху, і легковажності… Але людина мусить контролювати свої вчинки, частіше замислюватися над тим, щоб не схибити у важливій ситуації, бо це може призвести до великої біди.