Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.
Песимістичний варіант розвитку світу. світ зміниться. не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари пробиваються сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів. більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно буде, стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. із низу видно лиш дуже високі будинки. вони всі сірі і одинакові. архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати від токсичного повітря, але так спокійніше. ти повернешся додому, після років розлуки. побачиш свій дім і не впізнаєш уже його. про те, що це він, можна буде здогадатися лиш через вказівку джі пі ес. після того, як зайдеш у будинок, то направишся на мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку, власне кажучи, в цьому світі всі будинки точнісінько такі ж. стук у двері, ти удома. даремно, що світ розвалюватиметься й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір.
Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям.
Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню.
Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі…
Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч.
Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо.
Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.