Хлібороб – це найпочесніша з професій. Ці люди ближчі за всіх до землі, до прадавнього коріння української нації. Наша земля дуже щедра, і такою вона була споконвіку. Безкінечні золоті лани: їдеш і їдеш, і здається, що минають століття, а не хвилина за хвилиною. Мій дядько – комбайнер. Торік я гостював у нього саме під час жнив. Хлібороби кілька тижнів жили на ланах і працювали так, як ніколи. Мій дядько засмаг, лише карі очі світилися на усміхненому обличчі. Погода радувала: ні дощів, ні мокви, тільки золоте сонце на золотому колоссі. "Бачиш, яка важка наша праця, – сказав мені дядько. – Недарма кажуть, що не земля родить, а руки хліборобські". Я погодився з ним. Дійсно, якби наші дорослі влітку не працювали від зорі до зорі й дозволяли б собі хоч краплю відпочинку, урожай був би, можливо, не таким щедрим. Тепер в Україні багато хліба, отже, рік до нового врожаю буде веселим і ситим. Ось так хліборобські руки плекають хліб. Колосок до колоска, зерня до зерняти – така вже вдача нашого селянина. Адже недарма кажуть у народі: "Буде хліб, буде й пісня".
- Привіт, Оксано! - Привіт, Альонко! Як ся маєш? - Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе? - Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились? - Я навчаю свого двоюрідного брата української мови! - Та не може бути! Ти ще сама маленька! - Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали! - А твій брат зовсім не знає української мови? - Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки, переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову! - Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською? - Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша! - І яким чином ти навчаєш Сашка української мови? - Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен мені скласти речення з цими словами. - А ти пробувала давати йому читати українські тексти? - Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова! - Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати. - Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до - Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти? - Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас. - Ну, тоді до зустрічі! - До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!
Наша земля дуже щедра, і такою вона була споконвіку. Безкінечні золоті лани: їдеш і їдеш, і здається, що минають століття, а не хвилина за хвилиною.
Мій дядько – комбайнер. Торік я гостював у нього саме під час жнив. Хлібороби кілька тижнів жили на ланах і працювали так, як ніколи. Мій дядько засмаг, лише карі очі світилися на усміхненому обличчі. Погода радувала: ні дощів, ні мокви, тільки золоте сонце на золотому колоссі. "Бачиш, яка важка наша праця, – сказав мені дядько. – Недарма кажуть, що не земля родить, а руки хліборобські". Я погодився з ним. Дійсно, якби наші дорослі влітку не працювали від зорі до зорі й дозволяли б собі хоч краплю відпочинку, урожай був би, можливо, не таким щедрим. Тепер в Україні багато хліба, отже, рік до нового врожаю буде веселим і ситим.
Ось так хліборобські руки плекають хліб. Колосок до колоска, зерня до зерняти – така вже вдача нашого селянина. Адже недарма кажуть у народі: "Буде хліб, буде й пісня".
- Привіт, Альонко! Як ся маєш?
- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?
- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?
- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!
- Та не може бути! Ти ще сама маленька!
- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!
- А твій брат зовсім не знає української мови?
- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки, переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!
- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?
- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!
- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?
- Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен мені скласти речення з цими словами.
- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?
- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!
- Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.
- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до
- Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?
- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.
- Ну, тоді до зустрічі!
- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!