Уявімо, що раптом ми не захотіли нічого робити... Зупинилися заводи і фабрики, ніхто не випікає хліб, бо немає з чого його пекти. Адже землю не обробляли, на полях нічого не сіяли... Лінувалися всі разом, а їсти хочеться, аж терпіти вже не сила. І що ж робити? (Відповіді дітей.) І на плодових деревах нема нічогісінько, бо плодожерка та інші шкідливі комахи погризли листя, урожаю немає... Ніхто не працював, не обробляв дерев... Навколо є трава та різні дикі рослини, і ніхто не знає, що можна їсти, а що ні, бо ніхто не вивчав природу, не писав книжок, ніхто їх не видавав — усі лінувалися. Та й для книжки треба стільки паперу, а де взяти? Лісу ніхто не садив, дерев не пиляв, ніхто не виготовляв папір... Усі лінувалися... Як ви гадаєте, що трапиться з таким суспільством? (Відповіді дітей.)
Так, настане крах. Є влучний вислів: «Хто не працює, той не їсть». А що ж будемо їсти, коли ніхто нічого не робить? Не лише їжі не матимемо, а й житла, бо ніхто не збудує будинків, не буде чим їх опалювати, не буде одягу, бо хто пошиє та й з чого? І що робити? (Відповіді дітей.) Отже, виявляється, що без щоденної наполегливої праці жодна людина не може обійтися, суспільство загине, бо всі ми залежні один від одного, один одному потрібні. А тепер розглянемо малюнки. Все це велика людська праця. (На малюнках зображені будинки, машини і т. д. на вибір учителя.)
Ви дійшли висновку, що треба працювати: «Не розбивши яйця, не спечеш яєчні» або «Без трудів не їстимеш пирогів». Народ наш дуже мудрий і працьовитий. Кожен клаптик землі він намагається засіяти, засадити деревами, ще й запаси на зиму зробити, бо зима довга — усе з’їсть. Привчати дітей до праці необхідно змалку, бо, як кажуть у народі: «Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють». Чим раніше дитину привчають до роботи, тим краще для неї, бо що навчиться і що вмітиме, того за плечима не носити, а знання — це найлегша ноша. Хтось може мені заперечити, що, мовляв, є такі люди, котрі не працюють, а живуть у достатку. Людина повинна працювати, бо інакше вона житиме за чийсь рахунок, сидітиме у когось на шиї. А хто повинен вас годувати все життя? (Відповіді дітей.) Доки ви ще неповнолітні, вас годують, вчать, одягають ваші батьки, держава, а далі ви повинні віддати той борг батькам і державі. На вас покладений обов’язок працювати і опікуватися своїми старенькими батьками. Цей обов’язок записаний і в Конституції України. Знайдіть його. (Діти зачитують.) Конституція — це Основний Закон нашої держави, що його треба виконувати, бо живете ви в людському суспільстві. Отже, ми ще раз переконуємось в тому, що треба працювати, бо у народі кажуть: «Праця чоловіка годує, а лінь марнує». Розумна людина намагається працювати, вчитися, щоб потім жити в достатку і щасливо. Тому запам’ятайте, що праця — всьому основа. «Не кайся рано встати, а кайся довго спати» — каже народна мудрість
Як то взимку в середині грудня ми з татом пішли в ліс , мені ж тоді було лише 10 років, але цей похід я запам'ятала назавжди. Високі сосни в білому пухнастому хутрі викликали захоплення, і властивий міському людині легкий страх і трепет, ми гуляли між дерев по часто крутим, мерзлим доріжках, захоплювало дух. М'якими пластівцями падав сніг надаючи прогулянці краплю містики, особливо з моїм багатим уявою. Зупинившись тато запитав
- А чи знаєш ти, хто посадив цей ліс? - я здивовано подивилася на нього
- Ну звідки ж я можу знати? - він легко посміхнувся і відповів
- У цього лісу довга історія. Садити його почав ще твій прадід. - Я звичайно була удивленна, навіщо підняла голову вгору , кілька секунд дивилася в сірувато - блакитний купол і прикрила очі, вшановуючи холод сніжинок на щоках, губах, віях...
- Навіщо?
- Ну, так вже заведено мій дід твій прадід був лісником і завжди казав «Взявши одне дерево посади в замін два, що ліс цей був збережений твоїм нащадкам» - я слухала не відповідаючи.
- Пап а ти колись садив тут дерева?
- Тільки в дитинстві. А що?
- Посади ще хоча б одне дерево , а коли я виросту я теж посаджу тут дерево. - він нічого не відповів тільки посміхнувся і ми вирушили далі подорожувати по лісі.
Якщо ти хочеш завжди у достатку жити.
То поважай роботу, труд люби.
Старайся вчитися усе робити.
І як почав, то не лінуйся, а роби.
Щоб в світі жити радісно й щасливо.
Добро твори у світі кожну мить.
Робота, праця — це велике диво,
Вона людину учить в світі жить.
Довкола глянь! Он пташечка літає,
До квітів бджоли й оси понеслись.
Поживу кожен на обід шукає,
Бо хто не робить, той не їсть.
Так і в людей воно завжди буває,
Хто трудиться, достаток в того є.
Хто байди б’є, нічого не встигає.
Сам у житті своєму все псує.
Поглянь довкола — он будинки, школи,
Машини по дорогах їдуть вдаль.
Без праці не було б цього ніколи
Й нічого в нас не було би, на жаль.
Бо тільки труд людський — всьому основа,
Від нього і добробут, і прогрес,
Достаток в домі, у дітей обнова
І безліч рукотворних див, чудес.
Уявімо, що раптом ми не захотіли нічого робити... Зупинилися заводи і фабрики, ніхто не випікає хліб, бо немає з чого його пекти. Адже землю не обробляли, на полях нічого не сіяли... Лінувалися всі разом, а їсти хочеться, аж терпіти вже не сила. І що ж робити? (Відповіді дітей.) І на плодових деревах нема нічогісінько, бо плодожерка та інші шкідливі комахи погризли листя, урожаю немає... Ніхто не працював, не обробляв дерев... Навколо є трава та різні дикі рослини, і ніхто не знає, що можна їсти, а що ні, бо ніхто не вивчав природу, не писав книжок, ніхто їх не видавав — усі лінувалися. Та й для книжки треба стільки паперу, а де взяти? Лісу ніхто не садив, дерев не пиляв, ніхто не виготовляв папір... Усі лінувалися... Як ви гадаєте, що трапиться з таким суспільством? (Відповіді дітей.)
Так, настане крах. Є влучний вислів: «Хто не працює, той не їсть». А що ж будемо їсти, коли ніхто нічого не робить? Не лише їжі не матимемо, а й житла, бо ніхто не збудує будинків, не буде чим їх опалювати, не буде одягу, бо хто пошиє та й з чого? І що робити? (Відповіді дітей.) Отже, виявляється, що без щоденної наполегливої праці жодна людина не може обійтися, суспільство загине, бо всі ми залежні один від одного, один одному потрібні. А тепер розглянемо малюнки. Все це велика людська праця. (На малюнках зображені будинки, машини і т. д. на вибір учителя.)
Ви дійшли висновку, що треба працювати: «Не розбивши яйця, не спечеш яєчні» або «Без трудів не їстимеш пирогів». Народ наш дуже мудрий і працьовитий. Кожен клаптик землі він намагається засіяти, засадити деревами, ще й запаси на зиму зробити, бо зима довга — усе з’їсть. Привчати дітей до праці необхідно змалку, бо, як кажуть у народі: «Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють». Чим раніше дитину привчають до роботи, тим краще для неї, бо що навчиться і що вмітиме, того за плечима не носити, а знання — це найлегша ноша. Хтось може мені заперечити, що, мовляв, є такі люди, котрі не працюють, а живуть у достатку. Людина повинна працювати, бо інакше вона житиме за чийсь рахунок, сидітиме у когось на шиї. А хто повинен вас годувати все життя? (Відповіді дітей.) Доки ви ще неповнолітні, вас годують, вчать, одягають ваші батьки, держава, а далі ви повинні віддати той борг батькам і державі. На вас покладений обов’язок працювати і опікуватися своїми старенькими батьками. Цей обов’язок записаний і в Конституції України. Знайдіть його. (Діти зачитують.) Конституція — це Основний Закон нашої держави, що його треба виконувати, бо живете ви в людському суспільстві. Отже, ми ще раз переконуємось в тому, що треба працювати, бо у народі кажуть: «Праця чоловіка годує, а лінь марнує». Розумна людина намагається працювати, вчитися, щоб потім жити в достатку і щасливо. Тому запам’ятайте, що праця — всьому основа. «Не кайся рано встати, а кайся довго спати» — каже народна мудрість
Як то взимку в середині грудня ми з татом пішли в ліс , мені ж тоді було лише 10 років, але цей похід я запам'ятала назавжди. Високі сосни в білому пухнастому хутрі викликали захоплення, і властивий міському людині легкий страх і трепет, ми гуляли між дерев по часто крутим, мерзлим доріжках, захоплювало дух. М'якими пластівцями падав сніг надаючи прогулянці краплю містики, особливо з моїм багатим уявою. Зупинившись тато запитав
- А чи знаєш ти, хто посадив цей ліс? - я здивовано подивилася на нього
- Ну звідки ж я можу знати? - він легко посміхнувся і відповів
- У цього лісу довга історія. Садити його почав ще твій прадід. - Я звичайно була удивленна, навіщо підняла голову вгору , кілька секунд дивилася в сірувато - блакитний купол і прикрила очі, вшановуючи холод сніжинок на щоках, губах, віях...
- Навіщо?
- Ну, так вже заведено мій дід твій прадід був лісником і завжди казав «Взявши одне дерево посади в замін два, що ліс цей був збережений твоїм нащадкам» - я слухала не відповідаючи.
- Пап а ти колись садив тут дерева?
- Тільки в дитинстві. А що?
- Посади ще хоча б одне дерево , а коли я виросту я теж посаджу тут дерево. - він нічого не відповів тільки посміхнувся і ми вирушили далі подорожувати по лісі.