айголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, "Дзеркальна течія", пам'ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків'яни пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім'я Великого Кобзаря.
Пам'ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому Перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здасться, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам'ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам'ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть повержені (одна постать лежача), вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю, і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними.
Дружба... Кожен розуміє це по-своєму. Для мене дружба – те, без чого життя неповноцінне, тому що друзі – це невід’ємна частина нашого життя.
На мою думку, справжній друг – це той, кому можна довірити свої секрети; той, до кого можна звернутися за до або порадою - і він неодмінно до той, на кого можна покластися у будь-якій ситуації. Саме для цього й існують справжні друзі. Лише справжні друзі готові піти за тобою у вогонь і у воду. Недарма ж існує прислів’я: «Друг пізнається в біді». Справжній друг не тільки до у скрутну хвилину, а й щиро порадіє за твої успіхи. За словами французького письменника-мораліста Жана де Лабрюйєра: «Довіра – перша умова дружби». Якщо друзі не довіряють один одному, то вони не зможуть нормально спілкуватися. Також важливою складовою дружби є безкорисливість. Адже якщо дружба побудована на взаємовигоді, то це вже не дружба. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Між друзями існує ніби нитка особливого зв’язку. Саме тому необхідно цінувати своїх друзів як найцінніший скарб, берегти як щось найдорожче.
Для мене мої друзі - це найдорожчі після батьків люди. З ними я проводжу багато часу, шукаю відповідь на деякі питання, проводжу весело вільний час. Я дуже ціную нашу дружбу, намагаюся не сваритися та завжди прийду на до якщо це знадобиться. Щоб мати вірного друга, потрібно і самому стати таким.
Отож, цінуйте своїх друзів, бо справді, як стверджує українське прислів’я: «Людина без друзів, що дерево без коріння».
айголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, "Дзеркальна течія", пам'ятник Кобзареві.
Особливо шанують харків'яни пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. У минулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім'я Великого Кобзаря.
Пам'ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей.
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому Перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здасться, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю.
Усі шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках — Катерина. Оскільки цей пам'ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам'ятнику. А далі, герої Шевченкових творів — гайдамаки, навіть повержені (одна постать лежача), вони дужі і вражаючі, бо вони — борці за волю, і козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними.
Объяснение:
лов
Объяснение:
Дружба... Кожен розуміє це по-своєму. Для мене дружба – те, без чого життя неповноцінне, тому що друзі – це невід’ємна частина нашого життя.
На мою думку, справжній друг – це той, кому можна довірити свої секрети; той, до кого можна звернутися за до або порадою - і він неодмінно до той, на кого можна покластися у будь-якій ситуації. Саме для цього й існують справжні друзі. Лише справжні друзі готові піти за тобою у вогонь і у воду. Недарма ж існує прислів’я: «Друг пізнається в біді». Справжній друг не тільки до у скрутну хвилину, а й щиро порадіє за твої успіхи. За словами французького письменника-мораліста Жана де Лабрюйєра: «Довіра – перша умова дружби». Якщо друзі не довіряють один одному, то вони не зможуть нормально спілкуватися. Також важливою складовою дружби є безкорисливість. Адже якщо дружба побудована на взаємовигоді, то це вже не дружба. Людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. Між друзями існує ніби нитка особливого зв’язку. Саме тому необхідно цінувати своїх друзів як найцінніший скарб, берегти як щось найдорожче.
Для мене мої друзі - це найдорожчі після батьків люди. З ними я проводжу багато часу, шукаю відповідь на деякі питання, проводжу весело вільний час. Я дуже ціную нашу дружбу, намагаюся не сваритися та завжди прийду на до якщо це знадобиться. Щоб мати вірного друга, потрібно і самому стати таким.
Отож, цінуйте своїх друзів, бо справді, як стверджує українське прислів’я: «Людина без друзів, що дерево без коріння».