Поставте розділові знаки, підкресліть всі члени речення, над кожним словом скорочено надпишіть частину мови і зробіть синтаксичний розбір речення.
Довгорукий ждав поки вгамується завірюха тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь добирати коней ладнати сани й лижви для воїнів яких князь Юрій щоразу набирав з люду.
Що таке життя?Питання риторичне...Яку обереш собі стежку,залежить тільки від внутрішнього твого стану.
Мені завжди подобалися творчі особистості,які окрилені своєю справою,віддані тому,що вони роблять.Та чи легко таким людям живеться?Вважаю,що шлях їх важкий.Вони не йдуть за течією чужих думок і мрій,бо мають свої.Не підкоряються,рухаються до мети,окрилені своїми прагненнями та завданнями.Суспільство ,таких людей, сприймає як проблему,вони здаються незрозумілими для більшості.Люди,які не підлаштовуються-чужинці.Та варто зазирнути "чужинцям" в душу-відкриється інший світ,сповнений впевненістю ,без сумнівів,страхів.така окриленість дає змогу жити,творити,вільно дихати,перемагати.Праця окриленої людини скерована на творіння,а не на руйнування.
Наше суспільство не завжди готове прийняти і зрозуміти таких людей,тому їм постійно доводиться боротися за своє становлення.
Окрилені люди-сміливі,бо знають ,яку ціну платять за здійснення мрії.
Кожен із нас може стати окриленим:мрією,прагненням,коханням.Але тільки працюючи над своїми бажаннями,можно досягнути успіхів у сучасному суспільстві.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!