. поставити розділові знаки, підкреслити відокремлені члени так, якими вони є членами речення - як означення, прикладку, додаток чи обставину ( див.таблицю над самостійною роботою). Прізвища авторів можна не писати. Він був родом з Черкащини давньої козацької сторони (І. Нечуй-Левицький). Високо в небі обганяючи хмари летять довжелезні ключі журавлів (Ю.Мушкетик). Морозний сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо (М.Рильський). Але на возах окрім їздових нікого нема (О. Гончар). Небо розгорнуло намет свій синій широкий глибокий (П. Мирний). Отак завжди чогось чекаю закоханий в красу життя (Г.Коваль). І ніхто того не чув не знав і не бачив опріч Марка маленького (Т.Шевченко). А пісня наростаючи пливла над берегом (О.Гончар). Незважаючи на постійні клопоти мама завжди була привітною (П.Федченко). Хто там співає опівночі згадавши долю нелегку (Г.Кривда). Біг я веселий і босий серед гречаних медів (Б.Олійник). Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови (Л.Костенко).

Колись на землі був головним лише префікс "з" з ним ставили усі слова. Префікс"з"був гордовитий,він завжди пишався собою, і дуже вихвалявся,що він головний!Але був у нього брат,який теж хотів стояти поруч зі словами,префікс"з" завжди насміхався з нього кажучи,що нічого не представляє з собою префікс с І вирішив тоді,префікс "с"податися до батька свого: Великого Батька Всіх Слів і став просити в нього теж  стояти біля слів,і сказав тоді батько:
-Ну добре,хай по твоєму буде,бужеш ти стояти після таких букв: К,Ф,П,Т,Х.
Зрадів цьому "с",сумлінно виконував свою працю,і стоїть біля цих букв й дотепер

Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави. Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону!" Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці, побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг. Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі. Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська земле, уже за горою єси! З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть трави й дерева нахилилися з жалощів. Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами. Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче. А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого Ігоря взято в полон. Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство. На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові. Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва.