Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.
Твір на тему: «Найбільше щастя – бути добрим» У житті найбільше цінується доброта. Напевно, кожен з нас замислювався над питанням, яких людей у світі більше – добрих чи злих. Наше життя – це боротьба двох протилежностей – добра і зла. І що б не відбувалося, добро має перемагати, бо добрих людей в житті більше. Дитина злою не народжується, але найменша несправедливість, образа ранить добре серце. Дорослішаючи, стикаючись з різними проблемами, людина може озлобитися і на зло відповідати злом. Добре, коли поруч будуть небайдужі, добрі люди, які до підкажуть, підтримають, не дадуть згаснути іскорці надії в душі людини. У нашому непростому світі зараз, може бути, якраз і не вистачає доброти і милосердя. Деякі вважають, що вони спокійно проживуть без доброти, без турботи про інших. Головне – досягти своїх цілей. Так і хочеться таким людям нагадати слова молдавського поета П. Крученюка: «Люди добрі, будьте добрішими Найдобріших на світі людей! Доброта – це теж ідея, Може, головна з ідей». Доброта – це якість, надлишок якої ніколи і нікому не зашкодить. Бути добрим – це значить ставитися до оточуючих з розумінням, поважати інших людей і рахуватися з їх думкою. Добра людина – це сильна людина, вона завжди до ншим людям. З такою людиною приємно спілкуватися, дружити. Добрі люди як би притягують до себе інших людей. У житті будь-якої людини, де б вона не знаходилася, завжди надана можливість робити людям добро: до сусідці донести сумку або пропустити в черзі жінку з дитиною; поступитися місцем в транспорті або сходити в аптеку за ліками для сусіда; та й просто посміхнутися. Добрим людям легше жити в суспільстві, тому що у них більше друзів і знайомих. Їм легше знайти спільну мову з будь-ким, вирішити не тільки свої важливі проблеми, але й чужі. У доброї людини велике серце. Його вистачає на всіх. Воно, як і океан, ніколи не замерзне. Але іноді серце починає боліти. Роблячи людині щось хороше, ми найчастіше очікуємо такого ж ставлення до себе. Але життя влаштоване по іншому. Нерідко добре ставлення до себе людина сприймає як належне, а сама веде себе так, як їй хочеться. Страшно, коли деякі люди користуються добротою інших для досягнення своїх цілей. Вони знають, що добра людина не зможе відмовити і навіть може пожертвувати собою. Іноді через бажання до стурбованості проблемами інших, людина може сама постраждати. Але, незважаючи ні на що, ми повинні завжди прагнути бути добрими. Народна мудрість говорить: «Отримавши добро, пам’ятай, а зробивши – забудь». Той, хто робить добро іншому, робить добро і собі: свідомість скоєного добра вже сама по собі є гідною нагородою. Бути добрим набагато приємніше, ніж бути злим. Бути доброю людиною, перебуваючи з добрими людьми, легко, але бути добрим завжди і з усіма складніше, хоча це необхідно. Без доброти, співчуття, співпереживання, милосердя світ існувати не може. Добре ставлення до людей може змінити наше життя. Доброта асоціюється з легкістю і з промінчиками сонця, які зігрівають саму людину та інших людей. Радійте життю! Даруйте своє тепло і посмішки оточуючим: рідним і незнайомим людям, щасливим і самотнім, вдалим і тим, хто втратив надію. Не пропускайте випадку, щоб зробити добро, і пам’ятайте слова А. П. Чехова: «Поки молоді, сильні, бадьорі, не втомлюйтеся робити добро,,
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.