Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією, охарактеризуйте випадки регресивної асиміляції (за дзвінкістю/глухістю, за місцем творення, за м’якістю). Доспілий, тітчин, Зеландія, безправ’я, боротьба, у пачці, зміцнювати, розкусити, розжувати, у ложці.

Прислухайтесь до пташиного хору: в лісах, парках, садках. На різні

голоси славлять весну дрозди, коноплянки, щиглики та інше

голосисте царство. А он здалеку озвалася іволга. Десь по переду гучно

закувала зозуля. Та найгучніший голос у солов’я. Серед свіжого

листя кущів затаївся цей невтомний співак, і чути його чистий голос

далеко-далеко.

Навіть в озері завзято змагаються в своїх співах жаби. Буйно

піднімаються хліба, а над ними, мов чорні стріли, шугають ластівки.

Здається, вони ніколи й не відпочивають.

Насувається здалеку темна хмара. Увечері загуркотів перший

весняний травневий грім. Мабуть, дощ буде!

Объяснение:

Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.