План до твору: Погідний ранок надходив десь із-за далеких Дніпровських заплав. У прозорому повітрі народжувалась ясна, сонячна гама, наростала, ширшала, набирала на силі й зазвучала на повну потужність лише тоді, коли з-за обрію почало зводитись кругловиде сонце. Диск його, рожевий та великий, випливав сквапно з блакитнявого мева, що слалось над землею, випливав у погідній урочистості, ось відірвався від пружка землі — і безмежний весняний світ відкрився довкола, юний і свіжий.
Повільно йшов через Дніпро, наче простував по звучанню тієї струни все вище й вище, ніби вона вела його й неодмінно мала привести до якоїсь немислимо високої вершини, де він відчує сьогодні найбільше своє вдоволення, втіху, де, зрештою, він тихо й просто зрозуміє те, що так прагнув відчути й зрозуміти в своєму єстві. Повільно йшов, а довколишня весна в цей перший день місяця травня доповнювала високий лад його почувань, вона була немов незвичайним, своєрідним дзеркалом, куди він міг дивитись довго та пильно, дивитись широко розплющеними очима своєї душі й бачити глибоку гармонію та відповідність своїм чуттям.
Потім стояв поблизу Лаври на кручі — саме на тій дніпровській кручі, що бачилась йому щодня з протилежного берега. Перед ним лежала велика ріка, за нею відкривався могутній простір, над яким клубочився туманець. Могутній простір налаштовував на високий лад, і юнак відчував, як у його єстві вивищується й наче тугішає піднесений настрій. Сонце било промінням прямісінько в очі, доточуючи той настрій своєю ясою й теплом...
Згодом, коли вийшов — повз високий обеліск, біля якого палав вічний вогонь, поміж двох рядів могильних плит, чистих і свіжих од ранкової роси,— коли вийшов на майдан Слави, тут уже товпились люди. То там, то сям чулися звуки музики, лунали й обривались, наче різні мелодії не відважувалися вступати в суперечку між собою.
Рівним промінням було заллято майдан, у його лагідній повені плавала й купалась молода зелень дерев, і шпичаста трава в парку чітко горіла на чорному ґрунті. Обличчя людей були радісні, і всі вони — такі різні, такі неоднакові — зараз були схожі між собою, наче їх об'єднував в одне ціле отой переможний мотив радості, що панував повсюдно, й хлопець відчув — раптово, зненацька! — що той мотив радості і його теж прилучає до великої людської спільності, і йому від того відчуття стало надійно та певно.
Сонце підбилось вище, передчуття свята сягало, здається, свого апогею. Звіддалік і зблизька озивалась мідь духових оркестрів, сильні звуки пружно пливли в повітрі — мелодії стикалися, заглушали одна одну, потім чіткіше, переможніше починала лунати якась одна, могутніша. Під звуки музики спалахували пісні, вони теж несподівано обривалися, щоб народитись іще в іншому місці. Юнак цікаво прислухався до того відгуку, який мали в його свідомості голоси людей, збратаних піснями...
З малими дітьми кожній матері нелегко. А коли мати ще й учителька?
Мені, щоправда, гріх на своїх донечок нарікати, але теж, бувало, і насердять, і насмішать. От хоч би й сьогодні. То ні світ ні зоря на ногах, а це, ну, ніяк не прокидалися вранці. Поки розбуркала обох, поки зібралися, поки в садок дочалапали — ледве до школи встигла. Настроїлася на урок чи ні, як уже й дзвінок. Заходжу в шостий клас — людоньки: те без зошита, те без ручки, те спізнилося... Так мені чогось жаль себе стало, так жаль! Увесь білий світ почорнів для мене.
Та урок є урок, мушу проводити. Відкриваю сумку і враз як розсміюся! Діти здивовано: що сталося? А в мене в сумці — одним-одна лялька, нічого більше! Учора ввечері — я собі й байдуже — довгенько донечки з моєю вже спакованою сумкою носилися, вранці було не до «ревізії» — тож і прийшла вчителька до школи тільки з лялькою.
Посміялися ми від душі, і від мого поганого настрою ані сліду не лишилося. Потрібні слова з'явилися мовби самі собою, і урок, заздалегідь на провал приречений, минув, уявіть собі, дуже славно. Весь день мені лялька освітила
Вважається, що ім’я Олександр поєднує в собі два інших чоловічих імені: «andres» і «alexeo». Таким чином, в значенні імені Олександр об’єднані два поняття: «алекс» в перекладі з грецького означає «захищає», а «андрос» – «оберіг». Не дивно, що таке відоме, красиве і звучне ім’я носили багато великі люди. В іншій трактовці ім’я Олександр означає «мужній захисник».
Походження імені ОлександрІсторики досі ведуть суперечки на тему походження імені Олександр – версій на цей рахунок існує досить багато. Як свідчить найбільш поширена, ім’я Олександр прийшло до нас із стародавньої Греції. Потім воно поширилося у Візантії, Римі та європейських країнах, а в Х-ХІ століттях дійшло і до Русі.