План до переказу
Чи потрібне сьогодні мистецтво ґречності?
Приписи етикету з’явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей. Та й досі істинним є твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато.
У кожного народу свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету англійці запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, й гарні манери породжуються здоровим глуздом і добросердністю.
Людина викликає повагу, коли вона вміє поводитися в товаристві. До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, у театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, дарувати, і правила мовленнєвої поведінки тощо.
Звичайно, важко перелічити всі існуючі форми етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так ними оволодіти. Тим паче, останнім часом наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер. Людство отримало змогу вільно подорожувати світом і знайомитися з культурою інших країн. А хіба легко у цьому туристичному потоці дотримуватися правил етикету іншої держави? Чи хтось із японців здивується емоційній розмові двох італійців? І чи можливо зараз здивувати англійця відмовою від обіднього чаю? А як щодо мовного етикету? Сьогодні соціальні мережі та месенджери замінили традиційне листування, а тому етика написання листів дотримується лише у діловому спілкуванні. Багато правил поведінки взагалі можуть скоро канути в лету, а тому, чи погодитеся ви із твердженням, що й досі оволодіння «кодексом ввічливості» має неабияке значення? Варто все ж пам’ятати: скориставшись ним, ми зможемо правильно поводитися у товаристві, зажити слави ґречної людини, зрештою, ми нічого не втрачаємо, а виховуємо у собі особистість.
Запитайте у різних людей, що робить їх щасливими, від чого вони отримують найбільше задоволення, - і ви отримаєте купу найрізноманітніших відповідей. Дехто відверто скаже: мене роблять щасливим гроші, достаток, багатство. Справді, якщо весь час думаєш про те, як нагодувати сім"ю або заплатити за квартиру, щасливим бути важко. Так само і зі мною. Я не прагну набити повні кишені хрусткими купюрами, але для мене важливо мати певну суму грошей, щоб почуватися впевнено.
Але справжнє відчуття щастя до мене приходить тоді, коли я зустрічаюся зі своєю коханою дівчиною. Ця людина мені дуже дорога, бо розуміє мене і відповідає взаємністю на мої почуття до неї. Це мене окрилює, прямо підносить над землею, дарує впевненість у своїх можливостях, викликає справжню ейфорію і надихає на нові досягнення, аби подобатися їй ще більше.
Я думаю, навіть переконаний, що без кохання щасливою не може бути жодна людина.
У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…