Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
я дуже люблю новий рік! ми всією родиною завжди справлявся це свято. у цей день всі накривають на стіл, а коли хтось купує мандарини і цукерки, я одразу відчуваю, що скоро новий рік. і радію!
я роблю листівки з побажаннями: "щоб вони жили щасливо в новому році. і ніколи не хворіли". і посилаю своїм рідним. радію, коли сама отримую листівки з вітаннями.
мама мені шиє ошатний костюм, тому що ми з класом підемо на ялинку. там будуть конкурси, святковий стіл та дискотека. і я весело проведу час. а вдома я вирізаю сніжинки з паперу. вони виходять дуже гарні. всі вони різних кольорів і різної форми. їх я прикріплюю на віконця, і здається, що вони зараз впадуть мені на ніс і розтануть.
ми повісили гірлянди на шафу у формі сердечка, мішуру розвісили на стіні в ; формі годинника, який показував дванадцять годин, а кульки прив'язали до люстри, на фіранках і в різних кутках кімнати. ще ми поставили пухнасту ялинку. прикрасили її іграшками, цукерками і ватою замість снігу. а під ялинкою я поставила іграшкового діда мороза та його онуку снігурку. кімната вийшла чарівною, наче я потрапила в новорічну казкову країну.
я кожен день рахую, скільки часу залишилося до нового року! тому що в новий рік мені подарують подарунки. і я теж зможу подарувати подарунки своїм близьким та друзям. а так само я зможу загадати бажання, у виконання яких я вірю. і сподіваюся, що вони збудуться. я з нетерпінням чекаю нового року!
Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро ї любив! Але його житТєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, азіншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: не вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від іїї праці може не залишитися й "малого сліду". Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості? На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Biciмнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні П, окраденую збудять... Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду.." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо рoсійські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з Їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні п, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:
я дуже люблю новий рік! ми всією родиною завжди справлявся це свято. у цей день всі накривають на стіл, а коли хтось купує мандарини і цукерки, я одразу відчуваю, що скоро новий рік. і радію!
я роблю листівки з побажаннями: "щоб вони жили щасливо в новому році. і ніколи не хворіли". і посилаю своїм рідним. радію, коли сама отримую листівки з вітаннями.
мама мені шиє ошатний костюм, тому що ми з класом підемо на ялинку. там будуть конкурси, святковий стіл та дискотека. і я весело проведу час. а вдома я вирізаю сніжинки з паперу. вони виходять дуже гарні. всі вони різних кольорів і різної форми. їх я прикріплюю на віконця, і здається, що вони зараз впадуть мені на ніс і розтануть.
ми повісили гірлянди на шафу у формі сердечка, мішуру розвісили на стіні в ; формі годинника, який показував дванадцять годин, а кульки прив'язали до люстри, на фіранках і в різних кутках кімнати. ще ми поставили пухнасту ялинку. прикрасили її іграшками, цукерками і ватою замість снігу. а під ялинкою я поставила іграшкового діда мороза та його онуку снігурку. кімната вийшла чарівною, наче я потрапила в новорічну казкову країну.
я кожен день рахую, скільки часу залишилося до нового року! тому що в новий рік мені подарують подарунки. і я теж зможу подарувати подарунки своїм близьким та друзям. а так само я зможу загадати бажання, у виконання яких я вірю. і сподіваюся, що вони збудуться. я з нетерпінням чекаю нового року!