Перепишіть текст, розставляючи розділові знаки, виділяючи абзаци, вибираючи з дужок варіант слововживання. Виконайте завдання (письмово), запропоновані після тексту. Жести регулятори мають (важливе значення, важливу роль) на початку (і в кінці, й у кінці, й наприкінці) бесіди. Одним (з, зі, із) таких жестів (являється, є) рукостискання (найбільш поширена, найпоширеніша) форма вітання (в, у) діловому світі символ довіри знак пошани аспект (в, у) протоколі ділового вітання. Кваліфікований політик користується типово американським рукостисканням правою рукою береться права рука партнера (і, й, та) покривається зверху лівою. Інша форма потискуючи правицю лівою плескають по плечу. Але це можливо лише між добрими знайомими. Рукостискання має регіональні особливості. Так (в, у) США воно тверде 2-3 рази. (В, У) Німеччині це один твердий потиск. У Франції (і, й, та) Бельгії легке швидке рукостискання. (В, У) Швеції твердий потиск рук (з, зі, із) обов'язковим контактом очима. (В, У) арабських країнах чоловіки (і, й, та) жінки не тиснуть руки один одному. Не треба дивуватися якщо перш ніж вітатися деякі (з, зі, із) чоловіків арабів накривають руку одягом.
1. Яким відокремленим членом речення є виділені в реченні слова: Сон мене так ніжно обійма, що, *окрім сну, не хочеться нічого.
Відокремлена прикладка;
відокремлене означення;
обставина;
відокремлений уточнюючий додаток.
2. Укажіть речення, у якому відокремлена обставина виражена дієприслівниковим зворотом.
А пісня, наростаючи, пливла над берегом.
Жінка йде поволі й трохи зігнувшись.
І я зими крутий долаю норов, обличчя підставляючи вітрам.
Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись.
3. Односкладним безособовим є речення
Будьмо взаємоввічливі.
Б Ввічливість — ознака вихованості.
В Нехай будуть взаємоввічливі.
Г Треба бути взаємоввічливими.
Д Будьте взаємоввічливі.
Объяснение:
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.