Перепишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки. і мабуть над усе до загину треба віри людині в людину. світ отой напівзабутий здається нині зітканим з туману. а мені будь ласка бубликів в’язку. я мислю отже існую. у калині кажуть живе материнська любов і мудрість. буває часом сліпну від краси. (: 4) іі. перепишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки. рости моя пташко мій маковий цвіте розвивайся поки твоє серце не розбите . пусти мене мій батеньку на гори де ряст весняний золотом жаріє. спи дитятко сном міцним. ой не ходи грицю та на вечорниці. васильки у полі васильки у полі і у тебе мила васильки з-під вій. де ти бродиш моя доле? (: 4) ііі. складіть по одному реченню із вставними словами, що виражають: а) упевненість; б) почуття мовця; в) джерело думки; г) ввічливість.

Україна - моя батьківщина, бо я народилися на цій прекрасній землі. Я - українка, рідна моя мова - українська. Мені близькі й народні свята та традиції. Я  називаю себе українкою, тому що  вважаю себе маленькою громадянкою цієї держави.Я живу в цій країні, здбуваю освіту. Мені приносить задоволення, коли я вивчаю українську мову,історію моєї країни. Деякі діти не люблять свою країну, не патріоти, аде інколи хочеться їм сказати : "Станьте справжніми громаданями України, вивчайте державну мову,шануйте її - свою рідну, материнську . І ще -працюйте на благоУкраїни задля народу , а не заради себе особсито".
Сподіваюся, що я тобі трішки до

Українські народні звичаї і традиції

Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.

Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.

Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.

Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.

Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки

Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми — базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.

Дивіться також

Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.

Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.

Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.

Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) — духовного споріднення та взаємодо Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував до в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.

Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.