Перекладить и запишить речення украинскую мовою. Знайдить сполучники, вызначте групу за значением и будовою. Скористайтесь перекладним словником и подано ввще таблицей:
1: тяжело будет, Да ничего,донесу.
2: среди садовых цветов есть как и нарядные, так и скромные виды.
3: не то дым шел от костра, не то туман поднимался над болотом.
4: журчит ручей, точно девушка говорит.
5: теперь пойду на речку либо в лес.
6: раз не хочешь опоздать, поспеши.
7: мы остались дома, так как пошёл дождь.
8: Пускай погода тёплая, всё равно можно
такі письменники, у творах яких можна почерпнути все, що необхідно для повноцінного розуміння життя. їх творчість різноманітна, багатогранна і тим самим красива і вражаюча. завдяки таким творам людина стає більш багатою в духовному плані, дивиться на життя іншими очима і починає розглядати ті ж проблеми, але вже під іншим, більш зручним кутом зору. на жаль, не кожна нація має таких письменників, але, на щастя, в української нації такий письменник є.
розглядати всю творчість тараса шевченка цілком досить таки складно. проблема в тому, що вона містить занадто багато ідей і переконань, охопити всі з них можливим просто не уявляється. тим не менш, завжди можна виділити деякі окремі теми в його творчості, які справляють найкраще враження особисто на мене. зокрема, однією з таких тем є тема жіночого образу в поетичних творах письменника «катерина», «наймичка» та «марія».
у цих творах український автор описав умови життя українського суспільства, вичерпно вказав, які формальні і неформальні правила в цьому суспільстві існують. наприклад, він показав, наскільки нетерпимо ставляться до жінок, які народили дитину поза шлюбом. прикладів різної поведінки суспільства у творчості шевченка безліч, з усіма ними цікаво знайомитися. саме тому для мене тарас шевченко став людиною, яка відкрила деякі особливості українських людей, розуміння яких буде мені в подальшому житті.
ще одним фактором творчості, який мав вплив на формування мене як особистості, стало ставлення тараса шевченка до рідної землі. український письменник, як ніхто інший, розумів те, наскільки важливо для українця мати свою землю. у всіх його творах видна його велика надія на те, що рано чи пізно наші люди зможуть сформувати націю, що згодом виллється у створення сильної держави. але він розумів, що без відчайдушної боротьби цього ніколи не станеться. думається, що ця думка письменник залишається актуальною навіть сьогодні. хорошим прикладом такої боротьби може бути історія ів з однойменного твору.
тарас шевченко по праву вважається найбільш видатним українським письменником. він дійсно заслуговує цього звання і статусу, підтвердити можу це і я після прочитання його деяких творів. найголовніше, що дала мені творчість шевченка – це розуміння норм життя українців, а також переконаність в існуванні української нації, яка, втім, для свого повноцінного існування повинна
ответ:До школи Сашко ходив далеченько. До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежкою, лісом. Лісом, потім трохи полем, за полем починався райцентр, а в ньому скраєчку стояла Сашкова триповерхова біла школа.
Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем: над Сашком пролітало однооке обличчя Чепіжного, воно швидко летіло туди, у степи, у яри, за Буг, до лиманів. Сіроманцеві на погибель.
Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, пригарбав листям портфель, щоб не носитися, подивився на срібне павутиння на сучках, на павучків, заліз рукою у низеньке порожнє чиєсь гніздечко, пошарудів у гніздечку опалим листям і — куди б це його піти? — подався до яру.
У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п’ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присихлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Сашко приліг на молочай і заплющив очі. «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко. — Взяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять. Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під’їде до скирти, нав’яже на дріт в’язку соломи, прив’яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»
Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу, і в такому повітрі над Сашком летіла чи то сорока, чи інший хтось. Сашко поплентався до лісу по портфель. Поминув сосняк, пішов дубиною; в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму. Ще по дорозі провів рукою по ліщині, намацав горішок, кинув на зуби: горішок сухо стрельнув під зубами; гойднувся листок на березі, наче подумав, падати йому сьогодні чи почекати краще до завтра.
Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну».
За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає куди іти.
Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти, хотів було почухати за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.
Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.
Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом.
Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»
А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко. — А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?
Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами, попирхав у листі неподалік і тихо вискнув: портфель!
Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши.
Я тобі завтра ще принесу,— сказав йому Сашко,— завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік з нашого лісу, нехай так думає…
Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру…
Хіба у нашому селі собаки? З ними не те що на Сіроманця, а й так по вулиці стидно ходити! Котів бояться! Ширпотреб! Ганьба на ввесь світі! — жалівся Чепіжний своїй жінці. — Ну, ти тільки глянь на нашого цього вилупка: криве, ледаче, гуси його скубуть! О, бач, о, всі брови повискубували! Геракл!
Що ти до нього причепився? Таке вже воно й буде.
Це через тебе він не росте!
Через мене? Здрастуй!
Бо ти з ним носишся, дихаєш на нього, щоб і порошина не впала. Молоко грієш! От він і не росте, бо хитрий, думає: виросту — райське життя скінчиться!
Розвінчаний господарем Геракл ображено, але достойно покривуляв з подвір’я світ за очі на город.
— Все! Їду! — сказав Чепіжний, одягнув нового картуза, завів мотоцикла і вискочив на дорогу.
Розвиднілося Чепіжному в Києві. Попитав щось в одного міліціонера, в другого і покотив униз, до Дніпра, на базар.
Объяснение: Его нету ето шлях и с етого вибираешь или перепеши будет правильно и так и та