Переказ Як відомо, взаємини між людьми
можуть обмежуватися посмішкою, кивком голови та іншими жестами, але зазвичай це привітання, а далі йде вже весела розмова чи поважна бесіда. Якщо художники мислять образами, музиканти – звуками, вчені – почуттями, то всі разом (а з ними і людство в цілому) послуговуються мовою слів як основним засобом виявлення думок. Звісно, навчитися думати неможливо, якщо не вміти говорити, і навпаки. Що ж потрібно, щоб оволодіти вмінням говорити? Напевно, замало знати мову, треба ще й свідомо розмовляти. Здавна людство намагається опанувати мистецтво спілкування. На основі багатовікового досвіду виробилися основні правила бесіди, а кожне нове покоління вносить свої особливості. Ще стародавній філософ Епіктет зазначив, що людина має слухати вдвічі більше, ніж говорити. Він також наполягав на тому, що краще слухати, ніж говорити. Чому? Тому що Бог дав людині один язик і пару вух. Відомим на Русі є «Повчання до дітей князя Володимира Мономаха» (початок XII століття), де дітям князів та дружинників при веденні бесіди рекомендувалося мовчати в присутності старших, слухати мудрих, з рівними собі й молодшими в любові перебувати, якомога більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою і небагато сміятися… У XVII столітті у Франції видано книгу, що згодом стала відомою по всій Західній Європі під назвою «Мистецтво галантних бесід», «Як стати людиною з добрими манерами». Дотримуючись приписів таких видань, багато поколінь оволоділи вміннями вести світську бесіду на вільні теми: про погоду, лови, перегони тощо. Простий іб стати найцікавішим співрозмовником пропонує Дейл Карнегі: по-перше, для цього треба бути уважним слухачем від початку до кінця розмови, заохочуючи інших розповідати про себе, бо набагато більше їх цікавлять власні проблеми, ніж ваші; по-друге, треба зрозуміти погляди співрозмовника. А якщо людина хоче дізнатись, як змусити людей уникати її, сміятися з неї поза очі або навіть зневажати її, то не треба ніколи нікого довго вислуховувати, а слід безперестанку говорити про себе самого. Коли з’являється певна думка в той момент, коли розмовляє співрозмовник, не варто чекати, поки він закінчить, задля чого витрачати час, вислуховуючи його пусту балаканину! Відразу ж треба перебити його на середині фрази! Підсумовуючи, Карнегі запевняє, що такі люди є нудними і невихованими, самозакоханими та самовпевненим
У вересні та на початку жовтня природа пишна, яскрава: дерева змінюють зношене вже зелене вбрання на розкішні золоті шати, оздоблені яскраво-жовтими та червоними прикрасами. Спека минула. Стоять теплі ясні дні, погода м’яка, що так і хочеться блукати тихими вуличками та милуватися красою, що оточує тебе.Аж очі розбігаються від багатства кольорів! Зацвітають осінні квіти – айстри, жоржини, та й досі пливе в повітрі аромат троянд. У пору бабиного літа все навколо вкрите вигадливими сіточками-павутинням. І коли пройде легкий дощик, його краплі плутаються в них та виблискують на сонці, не змочивши творіння павуків.А потім осінь стає сумною. Поволі опадає листя з дерев, перетворюючись на м’який килим, що шурхотить під ногами. А якщо раптом вдарить хоч легенький мороз, більшість дерев роняють усе листя водночас. До наступної весни вирушають птахи у теплі краї. Стає холодніше, і тому не хочеться дощу, а дощить частіше й частіше. І вітер дужчає. Ще й сонце заходить усе раніше, на вулиці холодно та незатишно. І осінь, прощаючись з нами, непомітно переходить у зиму…
Абуль-Фарадж називав притчі розповідями, що відсвіжує розум і видаляють з серця горе і печаль. «Нехай вони послужать втіхою для стражденних, цілющим бальзамом для людей з розбитим серцем, путівником для люблячих настанови й кращим другом для цінителів смішного», — писав він.
Притчі - це непрямі вказівки, натяки, які проникають у серця подібно насінню. В певний час або сезон, вони проростуть і дадуть сходи. На перший погляд може здатися, що притча не несе ніякої корисної інформації, але це тільки на перший погляд.